Не кохай мене - Ольга Джокер

- Так. Але я трохи згодом, — відповідаю йому, потягуючи через трубочку солодкий алкогольний напій.

Женя намагається вклинитися в нашу розмову та пропонує себе. Артем вдає, що не чує. Він хоче мене. Яр же мовчки і з глузуванням у погляді за нами спостерігає.

- Тобі принести милиці? Або знеболювальне? — нарешті подає голос.

Я кілька разів поспіль здивовано кліпаю, сподіваючись, що не дочула. Кров приливає до щок, а серце часто барабанить.

- Ненавиджу, — звертаюся до Ярослава. - Ненавиджу тебе, чуєш?

Артем дивиться на мене, то на Жарова. Все ще не розуміє, хто ми один одному. Та я й сама не зрозумію!

За допомогою Жеки абияк піднімаюся з низького та незручного дивана, скрививши від болю обличчя та ступаючи на ногу.

Патологоанатом зауважує, що зі мною щось не так і задумливо хмуриться. Звісно, ​​з калікою він не планував зв'язуватися.

- З тобою так не можна! Ярік - придурок, - шипить Жека, коли ми прямуємо на вихід із зали. — Страшенно красивий і привабливий, але повний придурок.

- Знаю.

Вхопившись за руку подруги, опиняюся на вулиці та роблю глибокий вдих, одночасно згоряючи від болю та приниження.