Утриманка для мільярдера - Джулія Ромуш
Я завжди відчувала її холодність, бачила, що вона по-різному ставилася до мене та до брата. Мати завжди була вимогливою, але якщо брат отримував похвалу за якісь дії, мої ж досягнення сприймалися як належне або найчастіше як провал. Не має значення, що і як я робила, підсумок завжди був один і той же. Мама була мною незадоволена.
Мене любив лише брат. Рендал завжди мене заспокоював та витирав сльози. Завжди говорив про те, що я найкраща та підтримував. Він мене боронив. Завжди. Часто йшов наперекір матері, коли вона вкотре на мене кричала, хотіла покарати. І це лише посилювало наші з нею стосунки. Вона сприймала це як зраду сина. Він прийняв не її бік, і це був новий привід ненавидіти мене.
У неї часто змінювалися коханці, бо вона не дозволяла собі до когось прив'язатися. Випадок із моїм батьком залишив свій відбиток і тепер вона не довіряла чоловікам.
Коли в нашому житті з'явився Барнс, все змінилося. Мати стала не такою нервовою. Здавалося, що Річард на неї добре впливав. У матері з'явилася нова ціль. Вона захотіла стати мером міста. Мрія, яка раніше була лише мрією, набула реальних обрисів.
І для цього була потрібна картинка щасливої родини. Спільні фотосесії, сімейні походи до ресторану. Кіно, театри... Скрізь була преса, завжди потрібно було фальшиво посміхатися і вдавати, що ми шалено щасливі. Я любила той чортовий час. Насолоджувалася кожною хвилиною, бо я нарешті здобула її увагу. Нехай награну, нехай тільки для того, щоб навколишні вважали її за хорошу, але вона була. Я вдарилася в танці, мені шалено подобалося віддаватися музиці та володіти своїм тілом. Подобалося те, що в мене щоразу виходило все краще і краще. І я її запросила на тренування, так, чорт забирай, я все ще не залишала спроб довести їй, що я не бездарність. Хотіла побачити в її очах замилування, а не вічне розчарування.
І вона прийшла. Не одна. Вона прийшла з Барнсом. Я була настільки захоплена танцем, що помітила їх уже наприкінці. Якщо мама поводилася, як завжди, лише іноді знаходила мене поглядом і дивилася на те, що я роблю, то її супутник уважно за мною спостерігав.
- У твоєї дочки добре виходить танцювати, - я почула це випадково, коли йшла в роздягальню, а Барнс з мамою стояли недалеко від неї й розмовляли.
– Не кажи дурниць, вона як корова на льоду, – черговий удар під дих, знову її критика.
- Я б на твоєму місці придивився, у дівчинки справді є талант, я використав би це для виборів, - він мене хвалив, я нарешті почула те, чого так довго чекала, але не від матері... Від стороннього для мене чоловіка.
- Нісенітниця, - мати лише відмахнулася, і я почула стукіт її підборів, розмова була закінчена. Вона залишилася при своїй думці. Надія на те, що Річард зможе щось змінити, згасла дуже швидко.
Після цього мати більше не брала його із собою. Напевно тому, що він мене одного разу похвалив. А мати воліла поливати мене гівном у повній самоті.
Останньою краплею став конкурс у моєму універі. Міс універ. На який, звичайно, мама не змогла не прийти, тому що я брала там участь, і звичайно ж преса. Фото. Увага. Вона не могла таке проґавити. Я виграла. Отримала свою стрічку та шквал оплесків. Думала, що тут уже не було до чого причепитися. Але як же я помилялася.
- У вас взагалі гарних дівчат в універі немає? Одних кобил відібрали на конкурс, - ми їхали додому, мама сиділа за кермом і смакувала кожне своє слово, - не дивно, що ти здобула перше місце, на тлі всіх інших ти звичайно трохи вигравала.
Я відвернулась до вікна. Як я хотіла, щоб хвилини летіли швидше, але вони тяглися страшенно повільно, настільки, що хотілося вити.
- Але ж ти любиш бути кращою серед найгірших... - Знову ця чортова фраза!
- Що не так цього разу? Я погано кажу, танцюю, може я коса чи крива?! - Я більше не могла витримувати цього, вибухнула і підвищила тон.
- Знаєш, я на тебе дивилася і... - Вона навіть не сіпнулася, ніби не помітила того, що я була на межі зриву. - Тобі не завадило б трохи підправити обличчя. У мене є хороший хірург, зробимо трохи менше ніс, форму губ підправимо, трохи скинеш вагу.
Я вп'ялася нігтями в шкіру долонь, здавалося, ще трохи і я просто вибухну від цього. Я більше не могла цього терпіти.
- Чудово, - посміхнулася і подивилася на матір поглядом сповненим ненависті, - якщо у тебе є хірург, тоді ти знаєш до кого звернутися, роки вже беруть своє, молодий чоловік з дня на день почне помічати твої зморшки, та й губи здулися. Непорядок, настав час привести себе в пристойний вигляд!
Машина загальмувала так різко, що я мало не вилетіла у лобове скло.
- Пішла геть із машини! - Мати зашипіла так, що мені здавалося вона ось-ось мене вдарить.
- Із задоволенням! - Грюкнули дверцятами так, що в самої вуха заклало.
То був перший раз, коли я не ночувала вдома.
