Не кохай мене - Ольга Джокер

***
Ми піднімаємося із Женькою в ліфті. Готельний номер розташований на третьому поверсі в самому кінці коридору.

Відкривши магнітним ключем двері, попадаю всередину. Серце стискається від якогось дитячого щемливого захоплення, коли я бачу на просторому двоспальному ліжку пелюстки з білих троянд і поки що не запалені свічки навколо. На журнальному столику пляшка шампанського, два кришталеві келихи на тонкій ніжці та тарілка з виноградом. Невже це Ярослав? Він налаштовувався на романтичний вечір? Адже ми так і не обговорили, якими будуть наші стосунки надалі і чи передбачає штамп у паспорті те, що ми ділитимемо з ним одне ліжко? Я нічого не знаю. І не розумію. Начебто все, що відбувається не зі мною.

- Ого! Та це ж казка, Сонь! – вигукує Женька.

- Можливо, постарався хтось із обслуговуючого персоналу…

- Гей, розкинь мізками, Валенцова! Це напевно Яр замовив! Він захотів не тільки поставити тебе на ноги, а й заклеймити собою! Бачила, як сердився, коли ти з Артемом розмовляла? Отож!

Мені так хочеться вірити в те, що каже Женя. Просто шалено! Цього складного і, відверто кажучи, паршивого дня має бути щось хороше. Безперечно.

Я підходжу до вікна, дивлюсь на штормове море. Те саме відбувається і в мене на душі. То спокій, то різкий прибій та тривога. З хвилини на хвилину прийде Ярослав. Ми залишимося з ним удвох. Чи готова я до чогось більшого? Прямо сьогодні? Виявитися з ним і під ним? Віддати йому себе без сумнівів та жалю? Я ніколи не носилася зі своєю цнотою як зі святинею, просто поки що мені не зустрівся адекватний хлопець чи чоловік. Або я на підсвідомому рівні кожного прирівнювала з Яром. Цей недостатньо дорослий. Он той недостатньо гарний чи розумний. Мені вистачало одного… ну максимум двох побачень, щоби остаточно розчаруватися в людині.

- Допоможеш мені розпустити зачіску? - Прошу у подруги, гірко посміхнувшись.

Женька киває і наближається до мене.

- Ох, як хвилююче, боже мій! - Вимовляє вона, допомагаючи дістати шпильки з мого волосся.

- Ай! Будьте обережна, будь ласка!

- Вибач, Сонь! Досі не вірю, що ти вийшла заміж. Та й за кого! Ох, коли Яр цілував тебе, у мене самої підгинали коліна! А що буде в першу шлюбну ніч – можу тільки уявити.

- Фу, пошлячка! - Відповідаю, хитаючи головою. - Ти уявляєш чужий секс і від цього збуджуєшся?

- Соня! На твоєму місці я уявляю себе. І так, я збуджуюся. Кохатися із Жаровим… матінко… це ж мрія!

Я закочую очі і, зробивши над собою зусилля, підходжу ближче до дзеркала. Ярослав дбайливо питав, чи не болить у мене нога і пропонував раніше закінчити свято, але я відмовилася і терпіла, зчепивши зуби. Не хотіла бачити жалість у його очах.

- Вибач, якщо ляпнула щось зайве! – зітхає Женька. - Жаров твій чоловік і тільки твій.

- Ага, - гірко посміхаюся.

- Ти була дуже гарною на власному весіллі. Він лише на тебе дивився! Чесно-чесно!

- Годі підлизуватись, Женько. Іди вже до себе. Ти допомогла мені сьогодні.

Подруга киває і, чмокнувши мене в щоку, виходить із номера. Коли я залишаюся сама, то припиняю стримуватися. Дивлячись на своє відображення в дзеркалі, виразно бачу на обличчі всі відтінки болю. Знаю, я перестаралася. Поставила собі високу планку! Лікар, якби побачив те навантаження, що я дала на ноги, мене облаяв. Просто в день свого весілля я не хотіла почуватися безпорадною калікою. Мріяла, щоб мною захоплювалися! Особливо він. Ярослав.

Я чула, як шепотіли гості. Ще б пак, після такої жахливої ​​травми стала на ноги і ходить. Якщо вона така сильна, то, можливо, повернеться і в спорт?

Розв'язавши корсет, тягну за мотузки та знімаю пишну сукню. Залишаюся у спідній білизні та панчохах. Навіть уявити не можу, як все пройде! Наша з Ярославом перша шлюбна ніч. Мені сподобається чи ні? Я отримаю задоволення чи вперше про це не варто мріяти? Напевно, треба буде його попередити, що він перший чоловік у моєму житті. Той, кому б я не роздумуючи, подарувала всю себе.

Почувши кроки в коридорі, швидко ховаюся під ковдрою. Не знаю, чого я соромлюся, адже ми з Яром житимемо разом починаючи з сьогоднішнього дня. Ми будемо вести побут. Спати в одному ліжку. Як справжні чоловік та дружина.

Відчиняються двері, Ярослав з'являється у кімнаті. Високий і шалено привабливий. Тепер мій чоловік. Чорний брючний костюм надає його образу особливої ​​брутальності. Таких чоловіків можна побачити на обкладинках найдорожчих журналів. І я чудово бачила, як усі мої подружки на нього витріщалися, ледь не забризкавши слиною своє вбрання. Бачила і шалено ревнувала.

- Не спиш? - Запитує Ярослав.

- Ні. На тебе чекаю.

Він зачиняє двері та знімає піджак. Кинувши його на спинку крісла, прямує до ванної кімнати.

- Могла не чекати.

- Чому? - Здивовано перепитую Жарова, блукаючи очима по його фігурі.

Він чудово складений. Широкі плечі, сильні м'язи рук та вузькі стегна. Я неодноразово уявляла його без одягу. І нас із ним разом теж уявляла.

Щоки спалахують, я вище натягую ковдру і зводжу ноги разом. Внизу живота концентрується жар, який мені непідвладний.

- Думала, у нас буде перша шлюбна ніч? – із глузуванням питає Яр.

Я червонію ще густіше. То киваю на знак згоди, то заперечно хитаю головою. У присутності Жарова завжди гублюся, але сподіваюся, що незабаром звикну. І до його поглядів, і до вульгарних жартів, і до не зовсім зрозумілих для мене натяків.

Ярослав, як на зло, не дає поблажок. Очікувально дивиться, схиливши голову набік. Карі очі сканують мене наскрізь.

- Добре, Сонь, - вимовляє спокійно. - Вибирайся з-під ковдри та роздягайся. Я в душ і повернусь.