Твій на місяць - Анастасія Соловйова

— Знову все за мене вирішив, — Ася порушує сплетіння наших рук, відсувається подалі і хмуриться. — Тобі варто було просто поговорити зі мною, чесно і відверто, а не збігати під благородним приводом. Я б скасувала броню на готель, повернула б квитки на літак – і все, жодних проблем. Я б так не поспішала, якби знала, що у нас є шанс. Ця подорож – мій крик відчаю. Останні дні нашої суперечки я хотіла провести з тобою і насолоджуватися кожною прожитою миттю, тому що твоя реакція на освідчення в любові була промовистішою за будь-які слова. Вона знищила надію. Адже ти знову не зволив сказати, що злякався не моїх слів, а на тебе просто наринули болючі спогади.

— Я звик усе тримати в собі, але більше це не повториться. А ще ти помиляєшся: надію не можна викорінити до кінця. Вона живуча.

— Можливо. Але довіру повернути дуже складно.

— Знаю. Не думай про це, живи теперешнім, а я про все подбаю.

Ася дивиться на мене почервонілими очима і не заперечує. Як би погано їй не було, як би я не поранив її своїми вчинками — вона все одно не може мені заперечити. Тому що надію неможливо вбити.

— А що за сексуальний італієць до тебе підкочував? — всі важливі слова сказані, і я вирішую торкнутися легкої теми, зменшити градус напруженості, що виникла між нами.

— Ревнуєш? — куточки її губ на частку секунди піднімаються вгору. Десь там, як і раніше, живе оптимістична яскрава Ася, мені необхідно лише повернути її до реальності.

— Ні.

— А міг би, заради пристойності, — вона знову ледь не посміхається, але зупиняє себе. — Я вечеряла в піцерії, а Джуліано сам до мене підсів. Ми розмовляли про місто, гори, їжу — так, порожня європейська балаканина. Він намагався спокусити мене, але отримав відмову. Хоча зізнаюсь: у голові промайнула думка про те, щоб провести з Джуліано ніч.

Попри здоровий глузд мені неприємно це чути. Ася може спати з будь-яким чоловіком, але від однієї думки про це мені стає фізично боляче.

— І чому ти не погодилася?

— Не хочу зраджувати себе.

Ася кидає погляд на сусідні будинки, про щось замислюється, а потім торкається пальцями моєї руки.

— Якщо ти тут, то чого ми даремно втрачаємо час? — вона стискає моє зап'ястя. — Я не вірю в твою пропозицію бути просто друзями, з нашою історією неможливо опуститися на дві сходинки нижче та просто спілкуватися, без надій та очікувань. Але я не хочу про це думати, тож давай просто гуляти містом? Можна піднятися в гори, можна поїхати до озера Брайєс, можна просто блукати вуличками і їсти жирну італійську піццу. Післязавтра час відлітати додому, а я нічого не подивилась.

Бачу в її очах азарт та наснагу. Всі емоції залишилися з нею, просто Ася їх придушила, розтоптала під гнітом розчарувань. Зараз як ніколи раніше я впевнений, що в нас все вийде. Потрібно просто жити теперішнім і не переступати межу: адже я пообіцяв, що пальцем її не чіпатиму.

— Правильно, нічого стирчати в номері, — посміхаюсь я. — Ходімо вивчати Італію.