Утриманка для мільярдера - Джулія Ромуш
Я не знаю, як описати все те, що я відчуваю. Огидні мені його дотики? Ні, не огидні. Швидше за все, мене лякає моя реакція на кожен його дотик. Ще ніколи й ніхто не хвилював мене так, як цей чоловік. Жоден хлопчик з мого університету не викликав тих почуттів і емоцій, які викликав він. А він адже навіть нічого для цього не зробив. Просто з'явився в нашій родині. Просто вів бізнес з матір'ю. Просто не звертав на мене уваги.
Навмисно ігнорував? Ні, не думаю. Для того, щоб робити щось спеціально, потрібно пам'ятати про існування людини. Для нього мене ніколи не було, не існувало. Він навіть на ім'я мене не називав. Тому що це було неважливо.
Холодний. Байдужий. Беземоційний. Я не знаю, чим він мене зачепив. Що такого зробив, щоб засісти в моїй голові настільки глибоко. Немає такого моменту, після якого мене прострелило. Він просто з'явився в моєму житті й моє серце почало битися інакше. Як божевільне. Шалене. Виривалося з грудей.
Те ж саме відбувалося і зараз. Серце калатало як очманіле, а я дивилася в його очі. Темні. Похмурі. Бачила, як вони застрашливо поблискували.
- Досить поводитися так, як ніби до тебе ні разу не торкався чоловік. - Його слова змушують стиснути стегна ще сильніше, а обличчя моментально почервоніти. Я не можу приховати свою реакцію. Не можу приховати того, що його слова б'ють в саму точку. Ніхто і ніколи. Так далеко я не дозволяла зайти нікому. І не тому що хотіла, щоб це був він, просто ніхто не викликав в мені бажання. Не хотілося.
Його погляд змінюється.Барнс примружує очі й дивиться так, що мені хочеться тут же втекти. Сховатися. Сховатися від його погляду. Він все зрозумів? Зрозумів?
- Скільки чоловіків до тебе торкалося, Емма? - Його голос хрипкий, змушує тіло тремтіти.Я намагаюся впоратися з хвилюванням. Дуже намагаюся, але виходить відверто паршиво. Погляд починає кидатися, я намагаюся опустити обличчя вниз, але він тут же фіксує пальцями мою шию і не дозволяє мені цього зробити. - Я поставив питання, Емма.
Він починає сердитися, а я не можу вирішити, що сказати. Правду або збрехати? Але ж він все одно зрозуміє? Правда? Чоловіки таке розуміють ... Відчувають. Значить якщо я збрешу зараз, після правда все одно розкриється.
- Один, - видаю практично пошепки. Кажу чисту правду. До мене торкався тільки один чоловік. Він. Щойно. Та навіть зараз продовжує торкатися.
В його погляді щось змінюється. Не можу вловити що саме. Не розумію. Я це просто відчуваю. Його пальці на шиї стискаються сильніше, так, що ще трохи й дихати стане важко.
- Як давно? - Він схиляється наді мною настільки близько, що його дихання обпалює губи. Але він не збирається мене цілувати. Просто хоче вдивлятися в мої очі з близької відстані. Лякати ще сильніше. Йому подобається відчувати мій страх.
- Ти все ще мене торкаєшся.
Тепер в його погляді я чітко розрізняю злість і лють. Вони змішуються у вибухонебезпечний коктейль. Я мала слушність. Йому не сподобалося те, що я незаймана. І що тепер? Він мене викине? Відправить назад прямо в лапи того покруча?! Впевнена, Хейза не злякає новина про мою невинність, навіть, швидше за все, навпаки, потішить.
- Ти незаймана і прийшла себе пропонувати в утриманки?! - Це звучить грубо, але я не подаю знаку, що це якось мене зачепило. Не час показувати образи.
- А що поганого в тому, що ти будеш першим? Я думала це, навпаки, цінується, - нахабнію. Рішуче дивлюся в його очі. Так, я незаймана, але в цьому ж теж повинні бути свої плюси?
- Значить не передумала? - Його губи згинаються в знущальній посмішці, а я лише прикушую щоку зсередини. Ситуація гірше не придумаєш. Я стою гола в його спальні й намагаюся себе показати в вигідному світлі. Вмовляю, щоб він мене не викинув. Намагаюся не думати про те, наскільки це принизливо. Не хочу навіть обмірковувати це.
- А повинна була?
- Назад шляху не буде, так що добре подумай. - Мене дратують його слова. До жаху дратують.
- Я не передумаю.
Він все ще посміхається. А після його рука відпускає моє горло, ковзає в моє волосся і боляче стискає його на потилиці.
- Тоді на коліна, я і так багато часу витратив на розмови.
