Україна-Європа - Лада Лузіна
– Наші корпорації стимулюють споживацтво у власних інтересах. Маркетологи та рекламісти створюють штучні цінності – успіх, престиж, статус. Все, аби примусити обивателя купувати престижні причандали від краваток і годинників до будинків та яхт. Фінансова система обслуговує цей гламурний ярмарок марнославства іпотеками та кредитами. Всім ніби добре.
Після наглої смерті СРСР ми, відчуваючи себе у безпеці, спробували усьому світові накинути власне уявлення про добро і зло.
– Американську мрію у кожну хату, чи не так?
– Не чіпай американської мрії, Дже! У довоєнні часи великої депресії американська мрія полягала в тому, щоб людина працею та здібностями могла досягти того рівня добробуту та суспільної поваги, на які реально заслуговувала. Згодом, після подолання расової сегрегації, за людей стали вважати усіх, незалежно від кольору шкіри, статі, місця народження, віри. Та пізніше поняття американської мрії вульгаризувалося до родинного котеджу із газонним килимом побіля нього та інших ознак міцного добробуту. Однак, щоб розвивати внутрішнє споживання, ми мусимо отримувати ресурси з усього світу. Ми живемо за рахунок інших.
– Ну, то й що?
– Планета цього надалі не витримає. Почнуться війни за ресурси, а зброя нині така, що глобальна війна просто знищить цивілізацію разом з усією біологією.
– Отже глобальну війну слід замінити кількома локальними?
– Лінійно мислиш, Дже! Наше завдання масштабніше – змінити цінності цивілізації. Те, що сталося сьогодні, тому підтвердження.
– Таке враження, що ви, шефе, очікували цих терактів…
– Чогось подібного – безперечно, утім не такого жаху.
– Ви ж самі повсякчас говорите, що світ потребує ментального струсу. Ось хтось і організував його для вас.
– Не випендрюйся, – Гогенлое злегка знизав плечима. – Наша фірма тут ні до чого. Затям це собі.
– Повернемося до ресурсів, – Джеронімо поквапився змінити тему, бо відчув, що зайшов на слизьке.
– Повернемося…
З часу тієї розмови минуло 20 років – день у день.
Суденце розвернулося проти течії. На столицю насунулися погожі сутінки – сьогодні це був останній рейс. Джеронімо – сорокадворічний головний аналітик Фонду світової безпеки, трохи обважнілий, вже розлучений батько двох доньок, знову згадував день, коли Гогенлое виклав йому ідею, не більш не менш, перевтілення цивілізації.
Тоді виявилося, що струсу, спричиненого терористами 11 вересня, для цього не досить. Гкономічна криза 2008 року в цьому розумінні виявилася більш помічною.
Розчарований тим, що «перевтілення» відкладається, Гогенлое вийшов у відставку та виїхав до Німеччини. Його посаду в Фонді нині обіймав Джеронімо.
Вони не бачилися вже сім років. Гогенлое спочатку мешкав на віллі десь під Тріром, на березі пасторального і повільного Мозеля. Пізніше перебрався до Мюнхена, а коли канцлер Анжела вдруге очолила федеральний уряд, – до Берліна. У той саме час він видалив свої профілі у твіттері та фейсбуці і перестав відповідати на електронні листи від Джеронімо.
Цього ранку Гогенлое зненацька зв'язався з ним скайпом. Зробив він це зовсім не для того, щоб привітати колишнього підлеглого з днем народження. Щойно на моніторі з'явилося його випещене і трохи постаріле обличчя, Джеронімо почув, що має дві доби, аби прибути до Берліна. З керівництвом Фонду все узгоджено – містера головного аналітика відряджають на невизначений час до Німеччини у цілковите розпорядження Гогенлое. За півгодини секретарка виконавчого директора, таки коротко привітавши Джеронімо з днем народження, підтвердила почуте від Курта і додала, що відлітає містер аналітик завтра, вранішнім рейсом. Квитки йому надіслано електронною поштою. І ще: його платню на термін відрядження потроєно.
Останнє повідомлення вкрай не сподобалося Джеронімо, бо фірма ніколи не підвищувала платні з доброго дива, надто так радикально. Отже робота буде важка, можливо, небезпечна. Над цими обставинами він і розмірковував під час традиційної у день народження прогулянки Потомаком.
Наступного вечора він уже виходив з аеропорту у Берліні. Тут Джеронімо був уперше, тому вирішив замість таксі скористатися міським автобусом. Заброньований для нього недорогий готель розташувався на тихій вулиці Альбертштрассе. Аби знайти це помешкання, скористався джіпіесом, інакше б довелося довго кружляти вулицями середмістя.
Гогенлое зателефонував, коли він був ще у душі. Виявилося, що старий-новий бос вже чекає на нього у внутрішньому дворі готелю. Визирнувши у вікно, Джеронімо побачив його за столиком готельної ресторації, який притулився під яскраво-багряним плющем, що розпластався по білій стіні. Проклинаючи сонливість від зміни часового поясу, він поквапився спуститися у двір. На столі вже парувала чашка запашної кави – Гогенлое подбав. Сам він крутив у руках запітнілий бокал білого вина.
– Мозельське, рекомендую, – сказав він замість вітання. – Терпке – з кісточкою.
– І вам добрий вечір, – Джеронімо сів у плетене крісло.
– Що ти знаєш про Україну? – бос ковтнув вина.
– Дякую, долетів нормально, почуваюся так-сяк, бо спати хочу…
– Овва! Раніше іронія не була твоєю сильною рисою. Гумор – теж. Утім, зараз так само – жарт тобі не зараховано. Кава холоне, – Гогенлое вказав на чашку.
– Діти у нормі. В мене, до речі, дві доньки. Моя колишня не перешкоджає нашим зустрічам, – Джеронімо пригубив міцної, не по-американському, кави. – Номер мене майже влаштовує, хоча міг бути й більший. А, ну ще я радий, трішки, вас бачити після чотирьох років безвісти.
– Я теж радий, то, що ти знаєш про Україну? – гнув своє бос.
– Злиденна країна на околиці Європи. Президентом там двічі засуджений гопник…
– Тричі.
– Що тричі?
– Тричі засуджений гопник.
– Один дідько. Далі: Україна належить до провідних кра-їн-експортерів зерна, металів, добрив…
– А ще зброї.
– Так. Населення щось за сорок мільйонів. Там колись сталася атомна аварія.
– Чорнобильська катастрофа. А ще там був Майдан…
– Пригадую. Апельсинова революція.
– Помаранчева. Пам'ятаєш, я говорив про струс, який потрібний Світові?
– Ще б пак! Невже, Курте, ви маєте намір влаштувати другий Чорнобиль?
– Цього жарту я тобі теж не зараховую, Дже. Зрештою, Фукусіма та Новий Орлеан були не менш потужними катастрофами, але людство на ці перестороги не зважило. Ось почитай, – Гогенлое вийняв з внутрішньої кишені піджака, складений учетверо стандартний аркуш. – Лишень не тут, – він, поглянувши на годинника, зупинив спробу Джеронімо розгорнути аркуша. – Завтра зранку погуляємо Грюнвальдом. Познайомлю тебе з автором цього тексту. Папір спалиш. Мені час, – Гогенлоє підвівся саме тієї миті, коли навпроти входу до готелю, який проглядався від їхнього стола, зупинився сірий мерседес-кабріолет.
За кермом
