Спомини - Йосип Сліпий
Большевицьке військо ввійшло і до семінарії. На вулицях лежала покинена польським військом зброя, і були вже зорганізовані відповідні гуртки, щоб витати большевиків. Кілька днів було ще спокійно, бо був наказ, щоби всі оставали на своїх місцях. До палати вони не заходили, але зате в Святому Юрі вони перевіряли і контролювали все. В школах почали від усування хрестів, а пізніше позаводили всі порядки і поусували директорів шкіл, між іншим і о. Лициняка з гімназії сестер-василіянок[400]. Свобідна большевицька педагогія знаходила навіть прихильність і між молоддю, яку хотіли вони з’єднати собі розгнузданістю. Хлопці навіть курили в клясах. Одну частину семінарії зайняло військо і розбило пам’ятник митрополиту Андреєві в городі, а другу частину — університет, спершу на схоронище для бездомних, а опісля на гуртожиток. Я мусів перенестися до Святого Юра.
Коли вони мали займати семінарію, то я ходив до комісаря освіти Ґаґаріна[401], що приїхав до Львова. Хотів я захоронити Духовну семінарію, але я його не застав, а опісля він від’їхав. Котрийсь з секретарів сказав мені, що з ним можна говорити, бо він не нищить всього відразу.
Ректором університету у Львові був Марченко[402], поводився досить грубо, хоч старався заховати етикету, скидаючи рукавицю, коли подавав мені руку. Зачали показуватися всі погані елементи і голоситися на послуги большевикам. Наш музей перенесено до Національного музею, а бібліотеку — до Оссолінських. Я не міг показуватися, щоб не дразнити большевиків. Раз я інтервенював в Марченка в справі нищення Духовної семінарії, але безуспішно. Казали, одначе, що він скривався зі своїми українськими поглядами, бо його пізніше розстріляно[403].
На церкви наложено непосильні податки, передусім вдесятеро жадали за електрику, так що в церквах світили свічками. На мене наложили величезні податки, а як заплатив один, то накладали другий. Присилають різні комісії для провірки, і треба було продавати річи, щоби позбутися напасти. Безпотрібно дразнив їх о. Ґорчинський
