Антирадянські історії - Олєґ Панфілов

«Куркулів» грабували до 1923 року. На підводах у супроводі революційних солдатів приїжджали комісари й експропріювали «надлишки», залишаючи прожитковий мінімум. Із 1918 року більшовики вилучили у «куркулів» понад 50 мільйонів гектарів приватної землі. Потім комісари зрозуміли, що радянську Росію стало нічим годувати і на п’ять років ввели нову економічну політику, неп. У 1928 році більшовики злякалися класового розшарування селян і знову почали знищувати «куркульство». 30 січня 1930 року ЦК ВКП(б) ухвалює постанову «Про заходи з ліквідації куркульства як класу». Радянська влада вирішила створювати колгоспи, в яких не було приватної власності, а було все «радянське».

У січні 1930 року ЦК ВКП(б) проголосив створення суспільних, колективних господарств — колгоспів. Згідно з рішенням радянської влади, «куркулі» офіційно стають ворогами. За цією ухвалою ЦК ВКП(б) вони були розділені на три категорії: перша категорія — контрреволюційний актив, організатори терористичних актів і повстань, друга категорія — частина контрреволюційного активу з найбагатших «куркулів» і напівпоміщиків, третя категорія — решта «куркулів».

Результати колективізації жахливі. Тільки в Україні у 1932–1933-х роках жертвами Голодомору стали понад шість мільйонів осіб. Тоді ж, у 1932–1933 роках, понад один мільйон загинули від голоду в Казахстані. Загальна цифра загиблих у ці роки, зокрема на Північному Кавказі, Південному Уралі та Західному Сибіру, становить понад 8 мільйонів осіб. Дивно, але комуністи мали пам’ятати, скільки загинуло під час голодомору в Поволжі 1921–1922-х років — близько п’яти мільйонів, а від голоду в Казахстані у 1919–1922-х роках загинуло близько одного мільйона людей. Забули, продовжуючи знищувати приватну власність, замінивши природне бажання працювати «правом на працю». Одна з причин голодоморів перших років радянської влади — продрозкладка і знищення більшовиками приватної торгівлі.

Історик Віктор Кондрашин у своїй книзі «Голод 1932–1933 років. Трагедія російського села» написав, що «в контексті голодних років в історії Росії своєрідність голоду 1932–1933-х років полягає в тому, що це був перший в її історії «організований голод»». Багато сучасних російських істориків намагаються зробити приємне Кремлю, публікуючи «спростування» і «роз’яснення» з приводу українського Голодомору, практично не згадуючи жертв голоду в Казахстані. Навіть ця страшна трагедія стала приводом для маніпуляцій. Як, утім, і кількість жертв голоду в 1946–1947-х післявоєнних роках, їх було понад мільйон осіб.

Радянська влада в період першого голодомору 1920-х років вирішила «врятувати» країну способом, що став уже традицією, — грабунком, а наступною жертвою стала церква. Радянська влада під приводом допомоги голодуючим вилучила тільки в 1922 році церковних цінностей на чотири з половиною мільйони золотих рублів. Власне на закупівлю продовольства з них було витрачено близько одного мільйона. Решта грошей була пущена на інші цілі, головно на «розпалювання світової революції». У процесі церковної експропріації було розстріляно багато священиків і мирян, що намагалися захистити церкви від більшовицьких грабежів. Лише у 1922 році було зафіксовано 1400 випадки кривавих сутичок населення з більшовиками, що вилучали церковні цінності — золоті оклади, хрести, ритуальний посуд. Значна частина цінностей пішла на утримання партійного і радянського апарату. Саме в цей час співробітникам апарату були збільшені зарплата, різні види постачання. Частина золота і коштовностей була просто розікрадена, про що свідчать суди, що їх проводили над співробітниками Ґохрану.

У післявоєнні роки прилавки радянських магазинів були убогі на асортимент, а в лексиконі радянських людей міцно закріпилися слова і словосполуки — «дістати», «викинули сосиски», «в одні руки більше кілограма не давати». За Сталіна відкрили Єлісєєвський магазин, що став музеєм удаваного достатку радянського харчопрому, в якому продавці й м’ясники були одягнені в костюми і краватки. Проте голод та брак продуктів були вічними супутниками радянської влади. Хрущов намагався нагодувати населення кукурудзою, за Брєжнєва відкрилися спецмагазини, де «отоваритися» могла номенклатура, а населення, як і раніше, тислося в чергах за розчинною кавою Дніпропетровського комбінату харчових концентратів. Решта радянських людей насолоджувалася кавовим напоєм «Літній» — з цикорію та ячменю.

Із появою радянського телебачення жити у злиднях стало цікавіше. Людям розповідали про американців, які голодують, про величезні черги за продуктами у європейських країнах. Радянський народ почав співчувати всьому світу, покірливо спостерігаючи, як КПРС надає інтернаціональну допомогу країнам Африки, Азії та Латинської Америки. Народ не знав, що допомога була військовою, а щоб зброї стало більше, доводилося затягувати паски, «діставати сосиски» і харчуватися сірими макаронами.

Мужність радянського народу відображена у фольклорі того часу, який чомусь називали антирадянщиною. Але люди все одно жартували — самі над собою. До прикладу, був анекдот про те, що «у радянських жінок завжди є дві проблеми — що поїсти і як схуднути». Країна з 1917 року жила подвійним життям, а з розвитком технологій ці життя стали і віртуальними — по телевізору говорили про те, що «другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек»[21], а ця людина бігла рано-вранці записуватися в чергу за згущеним молоком. Повернувшись додому, вона по телевізору знову бачила щасливі обличчя.

Путін, напевно, пам’ятає той час. І чудово знає, що більшість росіян визначають своє ставлення до політики не лише за тим, що є в холодильнику, а — що покажуть і про що скажуть по телевізору. Їжа давно стала предметом регулювання політики. Так було в СРСР, традицію відроджує Путін: зниклі продукти, за версією телевізора, — підступи світового імперіалізму.

Я насилу уявляв, що в Росії знову буде дефіцит і черги за гречкою та сіллю. І пов’язано це не з тим, що Обама захотів побачити російське населення голодним, а тому, що в Росії традиційно, з часів більшовиків, маніпулюють достатком, звертаючи провину за нестатки на когось.

За рік до того як Нікіта Хрущов ООН, він з офіційним візитом відвідав США. З 15 по 27 вересня 1959 року тов. Хрущов побував у Вашингтоні та Кемп-Девіді, а також у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Де-Мойні та Еймсі. Він зустрічався з сенаторами, конгресменами, журналістами, профспілковими діячами і фахівцями з розведення кукурудзи. Радянська