Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
«У своїй тихій манері, — писав Геллер, — у компанії цокань голок для шиття, Анна Фрейд у всеневинності пряла павутиння старшого покоління аналітиків, у яке згодом так багато з нас, і бенефіціарів, і жертв, упіймаються». То була павутина, яка, на думку Лори, обплела і Райхових дітей.
* * *
Лора та Єва Райх відвідали свого батька в Данії вперше з часів розлучення їхніх батьків улітку 1934 року. Райх незаконно повернувся до країни під псевдонімом Петер Штайн, а Еллен Зіерстед винайняла для нього будинок на узбережжі по сусідству зі своїм у рибальському селі Слеттен, що північніше Копенгагена. Разом із Райхом приїхала Ельза Лінденберґ, чиї мати та сестра також навідувалися до нього в гості, ну і Феніхель приїздив також із Норвегії. «То було сонячно, жваво, гарно, — Єва пригадує через багато років. — Ми подорожували, їли в ресторанах, люди там танцюють і не заморочуються… Це було весело».
1934 року Райх, Лінденберґ і обидві його доньки поїхали на Міжнародний конгрес психоаналітиків у швейцарському Люцерні, допливши човном аж до Бельгії, аби обігнути німецькі кордони на своєму шляху. У Люцерні дівчатка зустрілися зі своєю матір’ю, яка також приїхала на конгрес. Едуард Бібрінґ, Райхів товариш із Віденського університету, який одружився з Ґретою Леннер і також став аналітиком, зробив декілька неформальних фото збору психоаналітиків, коли ті теревенили поміж сесіями. Фотографії дають можливість заглянути до інтриг, що точилися в приватній динаміці того угрупування. Райх у своєму гостро-кантованому фланелевому костюмі здається худорлявим, волосся зачесане назад, скидається на учасника конференції, що привертає найбільше уваги. На кожному фото його показано заглибленим у розмову; на одній зі світлин він розмовляє із Ґретою Бібрінґ, а на його обличчі помітно захоплення — одна рука в кишені, інша гойдає в повітрі сигарету. Бібрінґ, яка перейняла посаду заступника директора Амбулаторії, коли Райх поїхав з Берліна, озирнувшись, дивиться на нього лупатими очима, тоді як Рудольф Ловенштейн та Ервін Штенгель вслухаються в їхню розмову. У Райха було достатньо підстав, аби хвилюватися: саме в Люцерні конфлікт, що тлів з аналітиками-ортодоксами, сягнув своєї драматичної розв’язки.
«Ми можемо ще раз переконатися, що політика та наука так поєднуються, як мокре горить, — сказав Джонс у зверненні-відкритті, й було очевидно, що він посилався на Райха. — Тож можна стверджувати, що кожен, хто схиляється до таких імпульсів, втрачає у собі частку психоаналітика, що рівноцінна його політичним схильностям. А спроба пропагувати свої конкретні соціальні ідеї в ім’я психоаналізу слугує первертизації його істинної природи. Це незаконне використання психоаналізу, від якого я твердо рекомендую відмовитися й узагалі зректися».
Першого серпня Райх отримав лист від Карла Мюллера-Брауншвайга, секретаря Берлінського товариства психоаналітиків, в якому його попереджали, що через політичну орієнтацію його ім’я буде виключено зі списку Німецьких членів (Мюллер-Брауншвайг насправді вдався до такого застереження ще рік тому), але то була лише формальність: Райх міг зареєструватися як член однієї зі скандинавських груп, які саме лобіювали своє членство у МАП на конгресі. Однак Джонс заборонив скандинавському контингенту надавати Райху членство як умову приєднання до МАП; Фрейд не хотів виганяти Райха лише для того, аби той знову увійшов через чорний хід.
Райха викликали на слухання перед виконавчим комітетом МАП. На те зібрання Феніхеля запросили як гостя. Анна Фрейд, віце-президент й посланниця свого хворого батька, звинуватила Райха в намаганні змішати політику із психоаналізом і субординації ідей Фрейда своєму власному, революційному, «більшовицькому» посланні; верховний психоаналітик заперечував його комунізм, як і комуністи його психоаналіз. Райха мали виключити, як вона сказала йому, за заснування журналу та руху, які займалися усталенням цих радикальних ідей у суспільстві. Джонс, який тепер повісив на Райха клеймо «дурисвіта», що створює проблеми в професії, хотів, аби той покинув МАП за власною доброю волею або ж взяв лікарняне.
Райх відмовився приймати своє виключення і сказав комітетові, що бачив себе як «легітимного представника природничо-наукової психоаналітичної думки»{272}. Своєю чергою, він звинуватив їх у політичному відступництві та сприянні фашизму (він завжди твердив, що саме публікація «Масової психології фашизму», яку Райхові заборонили рекламувати на конференції, призвела до його вигнання). Оскільки стало зрозуміло, що МАП вже давно, секретно й недемократично виключила його, Райх, зрештою, капітулював і сказав, що надалі самотужки розвиватиме теорію лібідо під гаслом СЕКС-ЕКОНОМІКА.
Феніхель, який, виказавши свою підтримку Райхові у справі проти Фрейда і Райхового есе про мазохізм два роки тому, втратив пост редактора флагманського журналу МАП, цього разу не заступився за Райха, воліючи промовчати. Райх звинуватив його в тому, що той поставив персональні амбіції вище за політичні переконання і сказав, що ніколи не пробачить того, що сприйняв за колосальну зраду. Виконавчий комітет успішно скористав із роздрібненої лояльності Феніхеля, щоб ізолювати Райха (Феніхель був не лише головою самовикроєної опозиції, але й новим секретарем норвезько-данського філіалу МАП, який пообіцяли відкрити). Феніхель відповів у своєму наступному листі кругової поруки «Рундбріфе», що революції починаються зсередини. «Найважливіше, що я зараз можу зробити для психоаналітичного руху, — писав він, — то це уникнути того, аби мене самого з нього викинули»{273}.
Анна Фрейд мала рацію, вважаючи, як вона і передбачала в листі до Джонса, написаному 1 січня 1934 року, що, відділивши Райха від його колег, знешкодить їх, себто за її аналогією, це буде відділення сірників від черкала{274}. Аналітики лівого крила, вочевидь, не змогли вийти з тіні «Рундбріфе», аби заступитися на конгресі за Райха
