Спомини - Йосип Сліпий

та Відні, у 1921–1924 — редактор студентського журналу “Поступ”, з 1922 — ініціятор і довголітній редактор наукового видання “Записки Чину Святого Василія Великого”, співредактор газети “Нива” та журналу “Богословія”, з 1928 — професор богослов’я у Богословській академії у Львові, член-засновник УБНТ (1923), дійсний член НТШ (1930). З 1940 р. жив у Німеччині, де провадив наукову працю в бенедиктинських монастирях. У 1949 р. виїхав до Риму, де й помер 12 жовтня 1951 р. Автор багатьох наукових праць з історії ЧСВВ (про Йосафата Кунцевича тощо). Про нього див.: І. Борщак. Про згаслих. О. Іван Йосафат Скрутень // Україна 6 (Париж 1951) 473–475; Уляна Кришталович. Листи Івана Йосафата Скрутеня до Романа Луканя // Україна модерна 1 (1996) 172–185. ">[323] зачав ходити і покрийому[324] приготовляти свої “Записки”. Все-таки, то мене не знеохочувало. Щоби дати час переговоритися цілій справі, я пішов до студитів на Петра Скарги на реколекції, а були тоді різдвяні вакації і отець Галущинський відпустив питомців домів.

Після реколекцій я предложив Митрополитові склад ректорату, а саме: на віце-ректора предложив о. Лабу, що був сотрудником у Святому Юрі[325], духовником став о. Рудь[326], якого спровадив вже передше о. Бачинський за ініціятивою о. Ковальського[327]. Він був русофілом, але в семінарії притих. На префекта економії піддав сам Митрополит о. Малиновського[328]. Другим префектом, дисципліни, був отець-доктор Василь Василик. Отець-канцлер Яцковський[329] і о. Бобикевич[330] передали мені урядово, в імені Митрополита, Духовну семінарію. Отцю Галущинському було це незвичайно прикро, і я старався,