Спомини - Йосип Сліпий

1923 році. Його ще в 1920 році Папа Бенедикт XV іменував апостольським візитатором України. Він приїхав до Варшави, щоби звідтам удатися до Житомира, одначе наступ большевиків вліті 1920 року примусив його залишити Варшаву і переїхати до Відня, а після півторарічного побуту вернутися до Риму. Новий Папа Пій XI[316] вислав о. Дженоккі як апостольського візитатора до Галичини. Він переслухував священиків, вірних, був у Духовній семінарії, а після відвідин в Станиславові і Перемишлі від’їхав до Варшави. Постала там якась неприємна ґазетна дискусія з приводу якоїсь приписуваної йому заяви перед польським правительством.

Лишившись в семінарії, в одній кімнаті, я приготовляв свої виклади і став також думати над оснуванням науково-богословського журналу, з якою то думкою я носився вже від кількох літ в Римі. Одначе такий журнал мусів би на когось опиратися. Духовну Семінарію я вважав невідповідним тілом для такого видання, а факультет не міг назовні нічого підписувати. Впрочім, як я бачив, у нікого не було наукового інтересу. У воєвідстві був ще тоді австрійський віце-президент Децикевич[317]. Я випрацював статути Богословського наукового товариства і предложив Децикевичеві, і він поміг мені, щоб вони дістали затвердження правительства. Це мене незвичайно втішило, бо то були перші статути загалом, затверджені польським урядом на українських землях, чим проломано перші леди. В межичасі зачав я приготовляти друк “Богословії”, бо матеріялів не було ще зібраних ніяких. У тому напрямі піддержував мене єпископ Йосиф Боцян. Я скликав перші конституційні збори, про яких звіт я помістив в “Богословії”. Крім того я зачав видавати “Праці Богословського наукового товариства”. Перший том присвятив я св. Йосафатові з нагоди 300-річчя його мученичої смерти. Кошти видання покривав я передплатою і добровільними датками, хоч справа була досить прикра. Для товариства записав свою бібліотеку отець-прелат Ісидор Дольницький, який помер в 1924 році.

У 1923 році вернувся з Америки Митрополит до Львова, з великими пригодами в Познані. Він закликав мене і спитав, чи я стараюся про капелянію в шпиталі в Кульпаркові. Я рішучо заперечив, і він прийняв мою відповідь як самозрозумілу. Я дальше викладав догматику та займався науковою і редакційною працею. Я навіть думав, щоб купити дім у Львові і там примістити редакцію і бібліотеку товариства та кількох світських священиків для наукової праці. В межичасі я дуже занепадав на здоровлю і занедужав на катар жолудка і кишок, тому що перестудився в часі слухання сповідей, не маючи теплої одежі. Крім того, великим смутком для мене була смерть матері, яка померла в Заздрості і я, хоч недужив, поїхав на похорон. Вона була похоронена в гробівці біля церкви, який я побудував.

300-річчя смерти св. Йосафата, 650-річчя смерти св. Томи з Аквіну, срібний ювілей архиєрейства митрополита Андрея забирали мені багато часу, щоб присвятити їм належну увагу, так що я не міг взятися до писання догматики[318].

Провід семінарією, академією та наукова діяльність

У 1924 році кінчалося п’ятиліття, на яке Митрополит віддав був провід семінарії отцям-василіянам. Воно пройшло відносно спокійно на тодішний час загостреного ворогування між поляками і українцями та боротьби проти целібату по причині введення його в Станиславові і в Перемишлі