Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд

Потяг з ротою солдатів відходить від перону. У ресторані луною віддаються вигуки, крики та співи. Вона припіднімає голову, але не визирає у вікно. Я сиджу, розгорнувши газету, крадькома поглядаючи на жінку: у неї по обличчю котяться сльози. Вона бариться, перш ніж дістати носовичок, потім усе-таки дістає його і обережно проводить по щоках. Знову бере ручку й пише ще кілька слів. У ресторан входить кондуктор, дзвонить у дзвіночок і гучно оголошує, що на перон прибуває північний потяг. Жінка розплачується, з похмурим і безнадійним виглядом, що видає в ній самотню мандрівницю, надягає пальто і збирає зі стільців свій багаж. Раптово вона згадує про недописану листівку на столі та рве її на дрібні частини. Руки в рукавичках тремтять, вона кидає клаптики на скатертину. Носильник проводжає її на перон, несучи її валізу.

94

Субота, 4 березня 1916 року

Ріхард Штумпф бачить тріумфальне повернення допоміжного крейсера «Мьове» до Вільгельмсхафена

Безхмарна весняна ніч. Весь німецький океанський флот погойдується на дзеркальній воді неподалік від гирла Ельби. Можливо, тепер почнеться? Усе готово до бою, навіть з шикарних офіцерських кают викинуто все зайве. Офіцери носять при собі пістолети, щоб «зуміти підкріпити наказ силою», — це щось нове, викликане невдоволенням особового складу, що зростає.

Уночі кораблі піднімають якорі. Ріхард Штумпф чує знайомі звуки, серед них і ті, що видають вібрації трьох парових двигунів. Вони поширюються по металевому корпусу судна подібно до биття пульсу. Але він не впізнає напрямку. Замість звичного північного курсу, до безлюдного Північного моря, уся ця маса сталевих кораблів, затемнених, нечутних, прямує на північний захід, повз Східно-Фризькі острови, вздовж узбережжя. Дивно.

Настав ранок, теплий, ясний і сонячний. Штумпф стоїть на вахті, на містку лінійного корабля. Він справді задоволений: погодою, своїм завданням, життям, — майже задоволений. Причина полягає не лише в погоді та в тому, що флот нарешті щось робитиме. Сьогодні вранці на дошці оголошень, поруч з радіорубкою, було вивішено копію телеграми від головнокомандувача флоту, адресовану допоміжному крейсеру «Мьове». Вона містила три слова: «Ласкаво просимо додому!»

Усім відомий допоміжний крейсер «Мьове». Він відзначився у «війні на морі», як її розуміли і Штумпф, і мільйони інших німців: сміливі маневри на просторах світового океану, протистояння стихіям, перемога над переважаючими силами противника.

«Мьове» починав своє життя як «Пунго» і був абсолютно пересічним невеликим транспортним судном, що перевозило банани з німецької колонії в Камеруні, поки не вибухнула війна. Не минуло й кількох днів, як французькі війська, а за ними і британські, вторглися в цю колонію[157]. Загарбники й тут сподівалися на швидку перемогу. Під час незграбної й тривалої військової кампанії, що тривала весь 1915-й рік, німці залишили свої позиції, одну за одною[158]. І щойно стало зрозуміло, що настав кінець торгівлі бананами з Камеруном, принаймні на час війни, як восени 1915 року «Пунго» був переобладнаний у «Мьове» — рейдерський корабель для дій на комунікаціях противника. Німецький флот мав близько десятка подібних кораблів: зовні вони схожі на звичайні морські транспорти з нейтральних країн (здебільшого скандинавських), але мали на своєму борту важке озброєння — міни і замасковані гармати, їх головною мішенню стали торгові судна союзників. Страх і паніка, що вони наводили, ніяк не відповідали їх реальній кількості. Усі учасники воєнних дій відчували якусь незручність, бачачи, як ці непоказні суди топили більше кораблів, ніж увесь великий, дорогий і потужний флот, разом узятий.

Той факт, що великі лінійні кораблі в очікуванні нудилися в порту, нічого не роблячи, викликав чимало глузувань поміж цивільних осіб. Цей флот, значних розмірів, — до війни він поїдав третину всього військового бюджету, — абсолютно пасивний, навіть непридатний до використання, як уважав дехто. Колишній головнокомандувач флоту, знятий зі своєї посади за надмірну обережність, зазвичай отримував на свою адресу уїдливі зауваження від перехожих на вулиці, здебільшого жінок. Наступні рядки можна було побачити надряпаними на стінах або почути від вуличних хлопчаків на вулицях Вільгельмсхафена:

Lieb' Vaterland magts ruhig sein,

Die Flotte schuft im Hafen ein[159].

У цій ситуації «Мьове» ніби заповнював очевидний брак подвигів на флоті. Він вийшов у море в грудні, під шведським прапором, і на його рахунку сьогодні як мінімум один ризикований похід. Він замінував фарватер поблизу найбільшої британської військово-морської бази, Скапа-Флоу, і цим відправив на дно старий лінійний корабель «Кінг Едуард VII». Потім він попрямував навколо Ірландії, до французьких берегів, обійшов Іспанію і Канарські острови, нарешті перетнув Атлантичний океан і наблизився до берегів Бразилії. І весь цей час на своєму шляху він скидав міни або зупиняв торгові судна союзників. За три місяці він захопив 15 кораблів: 13 з них були потоплені, а 2 взяті в полон і відведені до порту[160].

Вони вже хотіли сісти обідати, коли з лівого борту пролунали радісні вигуки. Штумпф з іншими поспішили туди. У променях березневого сонця маленький «Мьове», гойдаючись, просувався вперед проміж рядів великих сірих лінійних кораблів. На його щоглі майоріли прапори всіх п'ятнадцяти кораблів, які він захопив або потопив. Старший офіцер виголошує тост, і всі підхоплюють його, «несамовито, з усіх сил». На низенькому «Мьове» вишикувався весь екіпаж. У відповідь летить радісне гучне «ура». Штумпф з подивом відзначає, що «на палубі стоять кілька негрів у синіх сорочках і червоних шапочках і — просто неймовірно! — Також кричать «ура».

А потім почалося приголомшливе дійство. Як привітання весь ескадрон здійснює дивовижний у своїй синхронності поворот:

Це було невимовне видовище. Трохи поодаль у золотих сонячних променях виблискував острів Гельґоланд, море було смарагдового кольору, і враження було таке, ніби п'ятдесят прадавніх чудовиськ виконували свій тріумфальний танець навколо «Мьове», що повернувся. Я щиро жалкував про те, що у мене немає фотоапарата.

Тріумф як виняток. Пізніше весь перший ескадрон знову входить у порт Вільгельмсхафена. Там вони вантажать вугілля для бункерування до восьмої вечора. І відразу ж знову йдуть. Поширюються чутки, щось дійсно назріває.