Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц
Чи Ти вже написав до «Wiadomości»? Я написав, але ще не віддав. Фінансові справи та романтична й далі мене не відпускають, отож мені залишається мало часу на інші речі. Шкода, що ми не побачилися, бо я хотів би обговорити кілька справ, а в листі не варто. Будь ласка, не пиши до Сандауера про підняті тут теми. Бувай…
В. Ґ.
[X 1938]
14
Любий Бруно,
відразу ж після отримання Твого листа я зв'язався із Чарським[493] і прочитав йому Твою заяву. Чарський відповів, що надрукує це, але муситиме зі свого боку додати спростування, що редакція стала жертвою шахрайства із боку Гаардт[494], оскільки із заяви не ясно, хто скоїв махінацію. Таким чином, справа набула би більш серйозного обороту, а позаяк із Твоїх листів видно, що Ти не маєш певності, чи Гаардт і справді цілком позбавлена козирів, я не міг узяти того на свій страх і ризик. Тож я сказав, що пораджу Тобі поки що утриматися від того спростування, але переконав його, що якби преса вчепилася до тієї статті, він заздалегідь згодився б на повне й детальне розкриття Тобою усієї тієї афери в «Tygodniku», і в цьому дусі збирався Тобі написати. Зрештою, та угода аж ніяк не виключає інших рішень із Твого боку, позаяк я зазначив, що можу у кращому разі порадити Тобі, а Ти, звісно, вирішуєш сам. Чарський збентежений і, звичайно ж, візьме Твоє спростування, однак я б Тобі радив [запропонувати] таку редакцію, яка б не вимагала дописок з їхнього боку і виразно показувала, що текст був сфальшований там, де йшлося про мистецтво. Я збираюся приватно поінформувати Ґридза і (через Страшевича[495]) «Prosto z mostu», як стоять справи, щоб уникнути коментарів в оглядах преси.
Я не впевнений, чи все залагодив згідно з Твоїм помислом, якби я діяв у власній справі, то був би твердим, але мені важко ризикувати Твоєю шкурою. Я добре розумію сенс Твоїх вражень, проте завжди був тієї думки, що ти знецінюєш себе надмірною екзальтацією. Може, і справді, було би краще почекати; верхні та професійні сфери будуть поінформовані приватно, а наша публіка й так не орієнтується.
Проте, вирішуй сам.
Твій
В. Ґ.
[X 1938]
Від Вільгельма Корабйовського[496]
15
В-ва, 20/7 [1938]
Вельмиласкавий і Дорогий Пане!
Хочу сердечно подякувати за Вашого листа, а водночас виправдатися, що досі Вам не відповів, бо я гадав, що Ви уже на виїзді до Парижа, і моя відповідь Вас уже в Польщі не застане. Після телефонного дзвінка від п. Гальперн[497], від котрої я дізнався, що Вас іще затримують якісь клопоти з валютою, — я негайно взявся за надолуження своїх боргів у листуванні.
Дуже шкодую, що мені не вдалося скористатися Вашою присутністю у Варшаві для бодай короткої давно запланованої розмови. Розмови вельми винного боржника (яким я є супроти Ваших книжок) із дуже дорогим кредитором. Якщо Вам не байдужі щирі визнання читачів, то будьте ласкаві прийняти від одного з них запевнення у великій вдячності за миті захвату й осяяння, якими я завдячую Вашим книжкам. Кілька днів тому я взявся за Санаторій, який мені люб'язно позичила п. Романа[498], проте, на жаль, безперервна редакційна тяжка праця відриває мене від читання, котре й так триває в мене довго, бо я читаю дуже поволі. Поки що, отож, мушу віддати книжку п. Романі (вона вже пообіцяла її комусь іншому), сподіваючись, що я її в неї ще, однак, позичу.
Був би Вам дуже вдячний, якби Вам вдалося надіслати мені обіцяний примірник, бодай на якийсь місяць (у серпні я буду вже трохи вільнішим, і присвячу той місяць на остаточне завершення критичного етюду про Крамниці та Санаторій). Цю працю я спершу виголошу як лекцію у «Профспілці письменників» у Львові, куди вибираюся на початку вересня (після узгодження терміну з Ортвіном[499]), а відтак маю намір надрукувати її в «Pionie» або «Tygodniku»[500].
Буду вдячний за новини про питання, пов'язані з Вашим Парижем, і про дату виїзду. Думаю, що перед Вашим виїздом нам іще вдасться обмінятися навзаєм новинами. Наразі зичу успіхів в паспортних клопотаннях (знаю їх із власного й дошкульного досвіду) та хуткого вояжу.
Очікуючи від Вас новин, сердечно тисну руку.
В. Корабйовський
Від Станіслава Іґнація Віткевича[501]
16
Любий Бруно — Уже мало не віки я збираюся написати Тобі, чекаючи, аж дочитаю Твою книжку (деякі сторінки чудові!) і аж поки щось ліпшого в моєму житті трапиться, аби Тебе не смутити [sic!][502] фатальними новинами. Тим мушу Тебе засмутити, що в моєму житті сталася велика катастрофа, тобто, ота жінка, яку Ти бачив у кіно і котру я кохав (і досі кохаю) як дочку (з тією інтенсивністю, яку можу порівняти тільки з любов'ю до кішки), остаточно мене покинула внаслідок моїх зрад (?) і обманів, які, своєю чергою, були результатом «зальотів», до яких вона вдавалася, вимагаючи від мене виправлення, а не створюючи мені умов для його втілення. ¾ провини мої — ¼ її. Я цілковито тим спустошений — це втрата не коханки, а найдорожчої істоти у світі. Не знаю, чи підведуся я після такого удару. Пишу, як куховарка — але справжнє нещастя не налаштовує на літературу і любить радше брутальну вульгарність вислову. Досить. Я намагаюся триматися і працюю, але це жахливо важко. Мені випустили кишки і вдарили чоботом в писок. (Тобі б це сподобалося). 80 кілограмів (!) усіх подарунків, плюс картини, відіслані на Братську, мені повернули сюди. Мій труп сидить у тому коші і плаче над загубленим щастям. Узагалі, коли я голюся вранці, то маю враження, що голю власного трупа до труни. Я не знаю, що робитиму, — маю кілька пропозицій на гостьові виступи, а
