Моряк з «Дианы» - Петро Федорович Северов
Розпитуючи про рейс, про далекий Кадьяк, Петропавловськ, Манілу, острів св. Єлени, куди заходила «Камчатка» і де тоді саме був ув’язнений Наполеон, міністр зауважив співчутливо:
— Ви, певно, дуже втомилися, капітане… Ну що ж, ви заслужили відпочинок.
— Ні, я не скаржуся, — промовив Головнін. — Я більше нудьгую на березі, а на кораблі я — дома…
— Все ж годі вам мандрувати. Пора навчати молодь.
— Але найкраща школа для молодих моряків — далеке плавання!..
Траверсе не терпів заперечень, зроблених навіть у найчемнішій формі.
— Я думав про вас, капітане, і вирішив. А своїх рішень, як правило, я не міняю. Отже, ви залишаєтесь у Петербурзі… До речі, начальницький пост на кораблі протягом ряду років і відірваність від батьківщини надто привчають до незалежності. А ця незалежність призводить до втрати поняття про справжнє щастя, яке полягає в беззаперечній покорі тим, хто старший чином…
Давненько не чув Головнін таких слів. Ось воно, щастя за Аракчеєвим: беззаперечна покора двірським пройдисвітам і кріпосникам!.. Він нічого не відповів маркізові де Траверсе.
Незабаром він попрощався з екіпажем «Камчатки» і переїхав у будинок на Галерній вулиці, зовсім не відчуваючи щастя, про яке говорив маркіз.
— Ні, Євдокіє Степанівно, — з гіркотою сказав він Лутковській, — як видно, не судилося нам разом штормувати десь у просторах Берінгового моря… Перевели на сухопутне буття, а за які провини, не розумію. Тепер уже в департаментських зибах прокладати мені курс. Хитре діло, нудне, незнайоме, та є в мене утіха: ти і книжка, яку повинен я написати, книжка про плавання шлюпа «Камчатка»…
Він замислився.
— Знаєш, Дуню, мене чекає сувора боротьба. Не можу я примиритися з сумним становищем нашого флоту. Байдужість до флоту дорівнює зраді батьківщини, а ці ж байдужі посіли в Морському міністерстві всі високі пости…
— Ти найбільше за всіх переживаєш, Василю…
— Ні, я не один такий. І це велика радість, що не сам я боротимусь. Я вже знаю тут, у Петербурзі, людей, для яких майбутнє батьківщини дорожче за багатства, чини, становище в світі, дорожче за життя…
* * *
В 1824 році колишній засідатель карної палати, людина відома в Петербурзі як непідкупний поборник справедливості, автор ряду статей, надрукованих у «Соревнователе просвещения», «Сыне отечества», «Невском зрителе», «Благонамеренном», Кіндрат Рилєєв вступив на службу в Російсько-американську компанію.
Рилеев був автором і нечувано-зухвалого вірша «До временщика», націленого, як пістолет, у самого грізного Аракчеева:
Тиране злий, тремти! Встать може Ціцерон! Чи Кассій, або Брут, чи бич царів Катон! О, як на лірі я прославлю ту людину, Що може врятувать від тебе батьківщину![3]
Автор цього грізного вірша Рилєєв став віднині правителем канцелярії Російсько-американської компанії, що містилась у власному будинку біля Синього мосту. Цю адресу знало багато письменників, флотських і армійських офіцерів. Дуже добре знав її й Василь Головнін…
Вечорами тут збиралося чимале товариство, і розмови точилися не тільки про справи компанії, про плавання до берегів Аляски, про промисли на Алеутських островах, — пристрасно й гаряче обговорювалися тут усі новини столиці, молоді люди читали нові вірші Пушкіна, сперечалися про театральні постановки, про журнальні статті; моряки розповідали про свої мандри, про порядки, які доводилося їм спостерігати в різних державах. Спосіб правління в інших країнах нерідко порівнювали вони з царським режимом у Росії…
Нікому з присутніх не заборонялось висловлювати свої думки прямо і гостро, хоч би йшлося про вищих сановників, про міністрів і навіть про самого царя. Часто бували тут Микита Муравйов, Пущин, Наришкін, Трубецькой, Одоєвський, Якубович, Каховський… З будинку біля Синього мосту нерідко переїздили вони, десь по півночі, на квартиру до Рилєєва, і там, у колі близьких знайомих, спаяних взаємним довір’ям і дружбою, промори звучали ще рішучіше й вільніше.
В будинку Російсько-американської компанії на набережній Мойки збиралися члени Північного товариства декабристів, палкою душею якого був Кіндрат Рилєєв.
На Алясці та Алеутських островах Головнін провадив ревізію Російсько-американської компанії. Він виявив у діяльності її агентів і казнокрадство, і утиски корінних жителів, і общитування російських промисловців. Здавалось, велику й відважну справу, почату Григорієм Шелеховим, — заселення й освоєння дикої Аляски, — ці дріб’язкові ділки, любителі легкої наживи лагодилися згубити…
Не в Морському міністерстві, не в державних сановників, — тут, у будинку біля Синього мосту, Головнін знайшов глибоке співчуття своєму обуренню і розуміння всієї важливості для Росії її заокеанських земель…
Особливо обурювали Василя Михайловича нахабні вилазки американських піратів, браконьєрів, контрабандистів, які намагались розорити й витіснити з Аляски російських промисловців. Коли він читав декабристам свої щоденники, Рилєєв то схвильовано схоплювався з місця, то люто стискав кулаки.
— Право Росії володіти цим краєм, — читав Головнін серед напруженої тиші, — грунтується на засадах, що їх усі освічені народи вважають за істинні й справедливі, а саме: на праві, хто перший його відкрив, і на ще важливішому праві, хто перший зайняв його. Вся Європа відає і визнає, що північно-західний берег Америки, від широти 51 на північ, відкрили наші мореплавці Берінг та Чириков. Росіяни перші з освічених народів докладно розвідали тутешній край і заснували в ньому свої промисли…
… Але, на мій подив, як під теперішню, так і під попередню мою мандрівку я бачив зовсім інше. Громадяни сполучених областей Північної Америки щороку посилають
