Моряк з «Дианы» - Петро Федорович Северов

Два місяці тому в затоці Зради Рікорд мав коротке побачення з матросом Дмитром Симоновим і курільцем Олексієм. Японці дозволили це побачення для того, щоб капітан «Дианы» пересвідчився: полонені живі. Вони спеціально доставили цих двох полонених з Мацмая на Кунасірі. Рікорда дуже здивувала така несподівана й загадкова запобігливість самураїв. Але Такатай Кахі, що прожив рік у Росії і став щирим поклонником всього російського, незабаром допоміг розгадати цю загадку. Він побував у фортеці, розмовляв з офіцерами і, повернувшись на шлюп, сказав стиха капітанові:

— Є важливі новини… Ходімо, Петре Івановичу, в каюту…

В каюті вони сіли до столу, і Такатай Кахі почав здалеку:

— Ви, звичайно, пам’ятаєте той день, коли я опинився в полоні… Признаюсь, спершу я дуже злякався. Все, що я чув про росіян, було жахливе. Та минуло багато часу, і я пересвідчився, що на ділі якраз усе навпаки. Я полюбив Росію, дужих, суворих, простих її людей… Я полюбив і цей корабель, і вас, і ваших матросів. Сьогодні я міг би лишитися на березі: що ж, повернувся щасливо, і на тому прощавайте. Але я, Петре Івановичу, ваш друг і повинен сказати вам відверто: через полон у вас я став, як мені вже сказали, одним з найзнаменитіших людей в Японії. Раніш на берег Камчатки викидало у шторм простих, неписьменних рибалок. Повернувшись додому, що могли вони розповісти про Росію? З освічених японців я перший побував у вашій країні. О, я багато чого зможу розповісти, бо цікавився всіма сторонами вашого життя. Для Японії це буде дуже важливо не тому, що розповідає Такатай Кахі, а тому, що для неї настав час пізнати свого великого сусіда. Я напишу книжку, і про вашу країну дізнаються всі освічені японці, а мене, — я певен у цьому, — прийме сам імператор. Ви уявляєте, Петре Івановичу, що дав мені цей полон?! О, Такатай Кахі великий комерсант. І даремно з моїх пригод раділи конкуренти: я вдесятеро багатшим стану! Як друг, я не можу забути вашої уваги, піклування й ласки і мушу сказати вам під великим секретом… Відкиньте побоювання. Полонених обов’язково повернуть. В Японії погляд на Росію змінився. Тепер японський уряд боїться Росії. Він приголомшений російськими перемогами і піде на всякі поступки. аби тільки уникнути війни…

— Отже, успіх моїх переговорів вирішувався не тут і не на Мацмаї? — спитав Рікорд.

— О ні! Вирішувався він у Бородіно, в Смоленську, на ріці Березіні…

Але тоді ж таки Дмитро Симонов сказав Рікооду про небезпеку. Коли б матрос не був такий схвильований поверненням на рідний корабель, короткою, дуже короткою зустріччю з товаришами, коли б не боявся японських чиновників, які супроводили його і які, здається, вже встигли вивчити російську мову, він розповів би й більше, і докладніше… Але Симонов дуже хвилювався. Рікорд почув плутану історію втечі полонених та повернення їх у тюрму, наказ Головніна бути пильним і обережним, незрозумілу просьбу Мура прислати в Мацмай усі його речі, що частково переховувались на кораблі, — просьбу, яку Головнін не радив задовольняти…

До них підійшов японський чиновник, і Симонов зразу ж замовк.

— Але навіщо мічманові стали потрібні його речі? — здивувався Рікорд. — Адже він незабаром має повернутися з полону.

— Це дуже небезпечно, — тихо промовив матрос. — Тут незрозуміле щось діється. Нехай уже Василь Михайлович розповість потім сам…

Вони розсталися: час побачення закінчився. А тепер у Хакодате під прицілом берегових батарей Рікорд весь час роздумував над словами матроса… Чи можливо, щоб Такатай Кахі одурив і японці знову готували пастку? Цьому не хотілось вірити. Чи, може, мічман серйозно захворів, а Симонов не хотів тривожити його, Рікорда?

Весь цей час «Диана» перебувала в бойовій готовності. Подвоївши нічні вахти, Рікорд вирішив терпляче ждати. Чи міг він подумати, що небезпека крилась серед самих полонених, чигала на них вдень і вночі і що небезпекою цією був мічман Мур?..

Документ, доставлений Рікордом з Охотська, стаз відомий і полоненим. Цього лаконічного листа губернатор не без гордощів показав Головніну, Хлєбникову й Муру.

— Мене цілком вдовольняють запевнення в дружбі, зроблені самим російським імператором, — сказав він.

Мур жадібно схопив листа і двічі перечитав його вголос.

— Послухайте, мій буніосе!.. Але до чого тут імператор? Це пише незначний морський чиновник, — не більше! І потім що за тон? Це ж справжнісінька образа японської влади! Він погрожує Японії новими нападами російських кораблів…

Затамувавши подих, зціпивши зуби й кулаки, Головнін і Хлєбников мовчки слухали істеричні викрики Мура.

Глибоко зітхнувши й досадливо морщачись, губернатор спитав капітана:

— Ви теж вважаєте, що цей лист образливий?..

— Ні, — сказав Головнін. — Я вважаю, що він прямий, і чесний, і чемний в міру…

Примруживши очі й ущипливо посміхаючись, мічман спитав виразно й голосно, чомусь співуче вимовляючи слова:

— А погроза новими нападами? Ось це місце: «… жителі приморських місць повинні будуть зазнати великої турботи від наших кораблів…» Я питаю: хіба це не погроза?!

Губернатор майже вихопив з його рук листа. Він дивився на мічмана розгнівано:

— Ви чіпляєтесь, мічмане, до слів і намагаєтесь учити старших! Хіба ми, японці, не пам’ятаємо, якої турботи завдали нам Хвостов і Давидов? Чи ви хотіли б, щоб такі дії російський начальник називав іншими, ласкавими словами?

Він злегка вклонився капітанові:

— Ви правду кажете, пане Головнін: листа написано прямо, чемно і чесно. Тепер я з задоволенням бачу: в Охотську є ясний розум, з таким начальником приємно мати справу… І ще мені приємно повідомити вас, що найближчим часом вас переправлять на шлюп «Диану», на якому ви повернетесь у Росію…

Головнін теж вклонився:

— Дякую… Я дуже радий, що це сумне непорозуміння, через яке ми, російські моряки, зазнали стільки образ і горя, закінчиться мирно…

Мур весь затрепетав, і голос його зірвався:

— Дозвольте,