Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї - Володимир Лис

– Пишається, як засватана на дисяте сило.

– Мій Федько курить бакун [2], а бакун його їсть.

– Старий чоловік глибоко ни вигоре, а борозна все їдно його жде.

– Кури, кури, їжте хоч дулі [3], як пшона нима.

– У глибокім колодязі найдальшу зірку видно.

– Повзеш як рак, то й рачайся.

– На свому полі і стерня ни так ноги коле.

– Ни той кіт, що мишей багацько наловив, а той, що кицю лапкою погладив.

– Як світ зранку тако сіріє, то й весілля звечора ни буде.

– На службу спізнишся, то батюшка ще простить, а спізнишся на поле – то ноги поколе.

– Як спішила до стола – ни вдягнула й постола.

– Чорний кінь пусля обіду буланим ни стане.

– Чула, що грім, а казала, що дзвін.

– На городі дичка, як та молодичка – сама файна, а яблучко кисле.

– Ни дивися сизим оком – голубом ни станеш.

– Допався, як Харитин до паранини [4].

– Скілько б ни бив кобелу, а кінь ліпше горати ни буде.

– Той хлопець, як теплий вітер, – приголубить і втече.

– Сонце собі ни забереш, а подивитися мона.

Бабуся Палажка, як я вже казав, була, попри її знання народної, більше язичницької міфології, дуже релігійною людиною, ревною парафіянкою, знала Біблію, біблійні оповіді, на які часом посилалася і цитувала. Та, як згадувала сама, колись, ще в юності, її дядько («дєдько» казала) Марко прочитав їй Соломонові приповідки, й вони їй вельми сподобалися, а що мала добру пам’ять, то й запам’яталися назавжди. Потім, казала, читав їй батюшка Стаховський з Любомля, з яким була знайома, а познайомилися в місті, де на якесь свято побувала й зайшла до храму (казали, що церква міська вельми хороша) і щось у священика спитала, а той здивувався, що вона знає Святе Письмо. Хоч як дивно, той священик потім приїжджав до бабусі на хутір. І вони разом, згадувала бабуся, про Святе Письмо бесідували.

Отож, улюблені бабусині біблійні приповідки. Не знаю, чи чиню правильно, бо передаю довільно. Перечитавши Соломонові приповідки, переконався, що такі вислови (чи схожі) там є:

– Шукатимеш Бога, як срібло ци золото, то узнаєш Бога.

– Бог стежку пильнує й од чоловіка з лихим язиком рятує.

– Шануватимеш Бога, то й клуня буде повна.

– Як син розумний, то й батька звеселяє, а як дурний – то матері на горе.

– Замруживши очі на світ, собі зробиш прикрість.

– Правдою й ненависть закрити мона.

– Що зубам оцет і очам дим, те ледачий тим, що їх насилають.

– Хто ближнім гордує, той розуму ни має.

– Хто поле своє оброблєє, той і хлібом ситий буде.

– Мудрий хату будує, а дурень своїми руками руйнує.

– Ліпше трохи в Господньому страсі, ніж великі скарби в тривозі.

– Любе слово, що до речі сказане.

– Дух людський при недузі помагає.

– Хто батька й матір проклинає, у того свічка погасне, як уночі запалить.

– Добре ім’я й великі багатства переважить.

– Не завидуй багатим і злим, бо то в них ни од Бога.

– Скіко дурного ни товчи у ступі – ни порозумнішає.

– Жадібний біжить за багацтвом, а якби озирнувся б, то побачив би, що його злидні здоганяють.

– Хто із злодієм паює, той свою душу ни чує.

– Гординя чоловіка й принижує.

– У п’явки дві дочки, обидві «Давай!», «Давай!» звуться.

– Двох речей проси в Бога: щоб умів правду од неправди одділити й щоб, наситившись, Бога ни забував.

– Добра жінка підперезується міцно, як береться до роботи.

– Краса обманить, врода – марнота, та, що Бога й людину похвалить, – то розумна.

– Не дивися, ци поле велике, а дивися, як доглянуте.

– Діти батьків шанують – і Бог їх годує.

Матінко Богородице Пресвятая, яко ти Сина Божого породила, подай милосердя й добре здоровля цій дитині, дитяті Божому, Богом сотвореному, у ласці й мирі, простели щиру доріжку, ногам теплу, а очам світлу, на чотири сторони, куди б не пішло дитя, простягни свою руку на неїну голівку, яко ти є Матір Божа і мати велика усіх дітей.

Молитву цю, казала бабуся Пелагея, треба промовляти три рази.

Святий Угоднику Миколаю, уздоров рабу (раба) Божого (ім’я) десницею своєю, і оком своїм, і помислом своїм, і тим, що для людей своїх дарував із щедрої душі, до Бога наближеної, без гріха до Отця Небесного і людей повернутої, обдаруй милостями своїми, крихтою добра з великого Божого хліба. Хай буде здоровим і щасливим раб Божий (ім’я) на ті літа, що суджено прожити. Амінь.

Свята Варваро великомученице, що натерпілася за віру Господню, що на добру дорогу людей благословляєш, благослови дорогу (промовлялося – й стежку) раби Божої (ім’я), хай ноги не знають втоми, хай ни камінь, ни звір, ни лиха людина ни стрітеться на тій дорозі, а приведе до того порога, що й належить. В ім’я Отця, й Сина, і Святого Духа во віки вічні віків. Амінь.

Святая Пелагеє, заступнице людей кротких і смиренних, до тебе звертаюся я, раба Божа, ім’ям твоїм наречена, зверни свій погляд і послухай слово, що йде од душі моєї, смиренної і кроткої. Од серця, що видить тебе незримо, молюся, бо за стражденного і нужденного раба (раби) Божого (ім’я), яко за себе, свята заступнице (далі йшло прохання).

За словами бабусі, всі можуть звертатися до святої Пелагеї, називаючи своє ім’я.

– Всяка дорога починається од порога і до порога вертається. А чия ни вертається, то в безвісті пропадає.

– Весна приходить на молодих подивитися, а старим осінь пуд ноги золотеї монети кидає, та тєжко до них нагинатися.

– Скільки стежок ни сходив би, а тико їдна тобі ноги поцілує.

– У кого десять правд у хаті, в того чорт на покуті сидить.

– Прийде сивий дід, то йому вже не поморгаєш; от він прийшов, а так хочеться гинчим його побачити.

– Життє як поле: як зореш, так і вродить, що посієш, такий і сніп буде.

– Сій зерно, а думай, що золото, то й хліб тобі солодким буде.

– Із двох зол вибереш менше – виросте й покусає.

– Хай благословляє мати на благословенне, бо од слова доброго зранку до вечора жити хочеться, а од недоброго до ранку ни заснеш.

– Дослухайся