Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Но там, где ранее весна

Блестит над Каменкой тенистой

И над холмами Тульчина,

Где Витгенштейновы дружины

Днепром подмытые вершины

И степи Буга облегли,

Дела иные уж пошли.

Там Пестель – для тиранов

И рать… набирал

Холоднокровный генерал,

И Муравьёв, его склоняя,

И полный дерзости и сил,

Минуты вспышки торопил.

.........

Сначала эти разговоры

Между Лафитом и Клико

Лишь были дружеские споры,

И не входила глубоко

В сердца мятежная наука,

Всё это было только скука,

Безделье молодых умов,

Забавы взрослых шалунов,

Казалось…

Узлы к узлам…

И постепенно сетью тайной

Россия…

Наш царь дремал137…

Гігант російської поезії впливав на становлення українського генія

Шевченко знав і шанував Пушкіна, який, буваючи в Україні, безпосередньо відчував особливості й потреби її життя перших десятиліть ХІХ століття, цікавився її минулим. Звернемося нині знову до українського поета М. Т. Рильського. Це потрібне тому, що видатний український поет-дослідник саме через власну небуденну поетичну творчість і непересічне дослідницьке вміння глибоко проникав у саме серце поетичної сили й поривань його великих і геніальних попередників. «Свого часу, – зазначає Максим Тадейович Рильський, – українські націоналісти безсоромно твердили, ніби Пушкін – поет тільки для росіян, ніби він мало цікавий для європейців, перед якими ці панове били лобами об землю, а для українців, – то й просто «протипоказаний», що автор «Полтави» не мав нібито ніякого інтересу до України…» Треба сказати, що й Шевченка – часом при зовнішньому пієтеті, а часом і не маскуючись – не дуже-то полюбляли… усіляки запроданці, накидаючи йому вузькість, провінціальність, брак «європейської культури» і таке інше. А коли, скажімо, суб’єкти типу Микити Шаповала і підносили Шевченка, то саме за ту якість, якої в нього не було, а зате було її вище голови у тих шаповалів та петлюр.

Пушкін і Шевченко. Принципова проблема взаємовідносин російської та української літератури

«Шевченко, – писав М. Т. Рильський, – однодумець Добролюбова і друг Чернишевського, нерозривними нитками зв’язаний був з російською культурою, і нитки ці неспроможна перетяти ніяка націоналістична лапа… Коли ми вимовляємо слова – Пушкін і Шевченко, – називаємо людей, які з найбільшою силою втілили в собі найкращі думи і найзаповітніші прагнення двох братніх народів, дружбу яких, міцну, як сталь, так само нездатні розрубати ніхто і ніколи. Ми називаємо імена людей, що саме й були глашатаями і проповідниками цієї дружби».

Тема – «Пушкін і Шевченко» – це разом з тим і тема «Пушкін і Україна».

Пушкін на Україні: засланець Олександра І на братній землі

Прибуття Пушкіна в Україну року 1820 на службу при генералі Інзові було, по суті, приїздом опального поета на місце заслання. Це заслання було ласкою, «милостью» «благословенного» Олександра І, якого зовсім непоштиво атестував поет в одному з волелюбних своїх віршів. До Сибіру чи на Соловки – от куди хотів спершу запроторити молодого вільнодумця, невдячного вихованця Царськосельського ліцею, великого Пушкіна Олександр І. Тільки клопотання друзів поетових урятувало його від цієї долі, від загину «во глубине сибирских руд», «во мраке заточенья».

Так, висилка поета Пушкіна як урядовця на Україну, «на юг России», в Катеринослав, у розпорядження попечителя іноземних колоній Інзова, – що виявився, на щастя, благородною і доброзичливою людиною, – це було, розуміється, політичне заслання.

Цікаво, що коли іншого великого слов’янського поета, який став другом Пушкіна, Адама Міцкевича вислали у 1824 році за участь у гуртку вільнолюбної молоді за межі Литви, він теж опинився на Україні. Пізніше, правда, «мудрі властителі» опам’ятались і перевели польського поета спочатку в Москву, а потім у Петербург. Не їх, властителів, заслуга, що перебування Міцкевича в Росії – у Москві та Петербурзі – дало йому можливість на всю широчінь розправити свої крила: як рідного прийняли його передові люди Росії, чиї інтереси були значно глибші і ширші, ніж інтереси того кола людей, з якими поет зустрічався у Новогрудку, Вільні, Ковні. Поет зблизився з майбутніми декабристами, він духовно поріднився з Пушкіним.

Розквітає творчість Пушкіна «на юге России»

Перебування Пушкіна в Україні – це було заздалегідь заплановане заслання. Але якщо служаки в голубих мундирах сподівались, ніби тут вони зможуть ізолювати молодого урядовця, який «пописував возмутительные стишки», від небезпечних знайомств і згубних захоплень, то сильно вони помилились! Поет не тільки залишився поетом, а й незмірно зріс у своїй творчості, – адже тут створювався «Онєгін»! Вільнодумець не тільки не став слухняним, а й безмежно поглибив свою ненависть до рабства, свою любов до волі і народу. Тут зауважимо тільки, що не все, писане Пушкіним «на юге России» – в Одесі, в Кишиневі тощо – дійшло до нас, поет-бо не раз палив свої папери, а те, що дійшло, писалось, завжди оглядаючись на цензуру та на шпигів. Пам’ятати про цензуру радить Пушкін у своїх листах до друзів і приятелів. А втім, конспіратор із нього був абиякий, і не раз поривався він із безоглядно сміливими висловлюваннями перед людьми, які навряд чи були цього варті.

Захворівши на приступ малярії після приїзду в Катеринослав, Пушкін із сім’єю славного генерала, героя 1812 року, як відомо, поїхав лікуватись на Кавказ, а потім жив серед гостинної і милої його серцю сім’ї в Криму.

Подорожі на Кавказ в Крим щедро розширили й збагатили внутрішній світ поета і відбились на його творчості. Тут також не можна не бачити аналогії з Міцкевичем, автором «Кримських сонетів», і з Лермонтовим, у серце якого, як друга батьківщина, увійшов Кавказ, та що й казати! Навіть безводні, безрадісні азіатські степи, де страждав, мучився, але не каявся рядовий Оренбурзького лінійного полку Тарас Шевченко, живили його як поета – це стосується не лише багатьох його віршів і особливо повістей, а ще більше – як художника. Поет і художник подібні до бджіл: з найрізноманітніших квітів збирають вони янтарний і запашний, цілющий мед.

Україна в творчості найбільшого поета Росії

Пушкін скрізь і завжди жадібно прислухався і придивлявся до життя – і це збагачувало його творчість:

Ревёт ли зверь в лесу глухом,

Трубит ли рог, гремит ли гром,

Поёт ли дева за холмом, —

На всякий звук

Свой отклик в воздухе пустом

Родишь ты вдруг.

Захоплений красою Кавказу і Криму, полюбив Пушкін і ласкаву природу України. «В тени украинских черешен» мріяв поет про жагуче щастя любові, «Тополь киевских высот» виник у нього – в значно пізніше написаній «Полтаві» – як найкращий символ дівочої цноти, краси й гордості. Які глибокі