Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

дзвонять коси, — Косять косарі… В дружній праці луг голосить З ранньої зорі. Це – удень. А прийде вечір Синій і легкий, — У садках заводять речі, Пісню парубки. Зашумить село піснями Не село – розмай. «Хто веселий – той із нами Танок починай!» Зійде зірка вечорова, Місяць засія, — Україна грає нова, В радощах буя. «Нащо співать про тугу серця…»
Нащо співать про тугу серця, — Співали досить про любов… Хай краще у музичнім скерцо Зросте симфонія будов. Любов у мріях не шукати, Бо не знайти її. У світ, У працю вийду я із хати І землякам пішлю привіт. І праця буде нам, як пісня, Як джерело, як рідний степ… Зоря у небі зійде пізня І край оновлений вросте. І, може, як останній камінь Я покладу в одній з будов, Дівчина в теплими очами Мені щось скаже про любов. Черемха
Цвіте черемха ніжно-білим шумом, На землю ронить білі пелюстки… О, не дивися, не дивися з сумом, Журитися і плакати покинь. Поглянь і пісню заспівай про весну,