Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Гримлять шляхи старого Ганнібала Луною бронзи, міді й чавуну… О, скільки тут промчало коней чвалом, Пронісши в смерть оту дзвінку луну… Пливуть шляхи. Ідуть шляхами люди, Гарматні жерла чорну смерть несуть… Та все ж без цього й радости не буде, Бо тільки в грозах до веселки путь. «Ввижаються давні походи…»
Ввижаються давні походи В степах африканських пустель… Самум насувається з сходу, В оазу тікає газель. За обрієм шум каравана, В кістках караванні путі. На обрії Fata Morgana Легенди спліта золоті. Тих років піщану віхолу За обрій відвіз караван… І танки на Тобрук і Соллум Помчали, немов ураган. Тікає струнка антилопа, — Завихрює вітер піски… І Роммель за Нову Європу Веде непоборні полки. Німецькі ідуть легіони Єдиним поривом сердець. Колони, гармати, колони… Англійці тікають з фортець. Розжарені ходять світанки І голос левиний луна. Ідуть караванами танки, Легенди герой почина. Лубні
Вступ Де навесні сивіють віти Акацій білих у гаю, Я пісню кидаю свою Між запашні, п’янкучі квіти. А вітер ніжний приліта, І пісня маком зацвіта;