Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Дуже англійський триб’ют
Коли загинула Принцеса Діана, я була вражена тим (окрім решти), як преса не може надивуватися реакції людей і називає її дуже «неанглійською». Реакцію називали не інакше як «безпрецедентний всенародний лемент» і «безпрецедентний масовий вияв емоцій», а також було чимало чудернацьких заявок, буцімто надзвичайний сплеск емоцій знаменує «переломний момент» в англійському характері — ми пустили сльозу, ми всі випустили емоції назовні, ми ніколи не будемо такими, як раніше, і так далі, і так далі.
А в чому ж, якщо бути точними, полягає «безпрецедентність масових виявів емоцій»? Придивімося до світлин та відео натовпів. Що всі ці люди роблять? Вони вишикувалися в черги. Ось що вони роблять. Стоять у черзі, щоб купити квіти, потім — щоб покласти квіти. Вистоюють кілометрові черги, щоб записати співчуття в жалобну книгу. Годинами чекають потяги і автобуси, щоб дістатися додому після цілодобового стояння в чергах. А потім, десь через тиждень, вони стояли в чергах на автобус чи потяг, щоб дістатися на похорон. Цілу ніч стояли в черзі, щоб зайняти місце, з якого добре видно похоронну процесію. Знову стояли в черзі, щоб купити ще квітів, прапорців, газет. Щоб купити собі пити — теж стояли в черзі. Потім годинами слухняно стояли, щоб подивитися на похоронний кортеж. Потім знову йшли займати чергу на автобус, потяг, метро і таксі, щоб дістатися додому. І все тихо, дисципліновано, гідно.
Звісно, люди плакали, але не верещали і не завивали, не дерли на собі одяг і не посипали голову попелом. Перегляньте відео. В момент, коли домовину виносять крізь ворота Палацу, чутно доволі кволі «верески» — один чи два. Таку поведінку вважали непристойною, крикунів швидко втихомирили, натовп не підхопив плачі і спостерігав за процесією в супокої. Люди, що в перший день прийшли висловити співчуття, несли квіти. Усі підхопили, вирішивши, що так буде правильно, і покірно продовжили покладати квіти. Після похорону хтось почав кидати квіти вслід катафалку, і знову — натовп чемно продовжив. (Ніхто не кидав квіти на домовину, яку везла карета, запряжена кіньми, адже попри не по-англійськи зворохоблені почуття, ми чудово усвідомлювали, що цим можна сполохати коней.)
І квіти, і сльози були, але ні те, ні інше я не вважаю нетиповою реакцією на болісну втрату та похорон. Поза тим, англійці провели Діану дуже по-англійськи: вони робили те, в чому їм немає рівних — стояли в чергах.
Автомобільні правила
Перш ніж підступитися до розмови про неписані соціальні правила, що стосуються автомобілів та водіння, нам слід з’ясувати певні автомобільні «універсалії». У людей, до якої культури б вони не належали, доволі дивні та складні взаємини з автомобілями. Перше, що треба собі втямити в контексті нашої розмови — це те, що автомобіль зовсім не є засобом пересування. Власне, це могло прозвучати занадто категорично, тож пом’якшу — те, що авто транспортує нас з пункту «А» до пункту «Б», мало впливає на наші з ним взаємини. Автобусами та потягами ми просто долаємо відстань з пункту «А» до пункту «Б». Автівка ж — це частина власного простору, частка нас самих і нашої соціальної ідентичності. Автобусом можна дістатися до крамниці і назад, але ви ніколи не сприймаєте їх як власний простір і не почуваєтеся там як вдома. Потяг завезе вас на роботу, але він нічого не додасть до вашого соціального та психологічного портрету.
Це крос-культурні універсалії — основоположні та очевидні факти про взаємини людей та автомобілів. А тепер час повертатися до розмови про англійськість, адже англійці, наперекір усім націям, схильні спростовувати, чи то пак, навіть рішуче заперечувати один із цих фактів.
Правило нехтування статусом
От наприклад, англійці переконані, принаймні їм так подобається думати і вони ще й часто до останнього стоятимуть на своєму, що у виборі автомобіля статусність не має жодного значення. Навіть на хвилі тотального захоплення BMW, цього символу всіх успішних яппі, англійські бізнесмени, які стриміли до соціального росту, вперто стверджували, що обрали BMW з огляду на неперевершену німецьку якість, дизайн, комфорт, надійність, швидкість, керованість, короткий гальмівний шлях, низький коефіцієнт спротиву та ряд інших раціональних бездушних характеристик. Імідж тут взагалі ні до чого. Статусність так само. Як і марнославство. Ніхто й не думав пишатися перед колегами, сусідами та дівчатами. Ні, ні, що ви! Хай йому грець, це ж просто дуже хороше авто!
Ніде правди діти — англійки, як і декотрі англійці, можуть визнати, що на вибір того чи іншого авто вплинув естетичний і навіть емоційний чинник. Чоловіки скажуть, що їхній крутий «Пóрше» чи велетенський «Мерседес» — це «прекрасне авто», жінки ж визнають, що вибрали модний «Фольксваген Жук», бо він «такий миленький». І ті, й інші навіть зізнаються, що з першого погляду «закохалися» в «розкішне» авто в салоні, або ж, що завжди «слабували» на MG чи Міні. Але так само вони можуть розповісти, що «прикипіли душею» до свого старенького іржавого корита.
Ми можемо зайти ще далі і визнати, що обрали те чи інше авто, щоб підкреслити «індивідуальність» та імідж (показати, які ми круті, вишукані, стильні, веселі, дивакуваті, ексцентричні, спортивні, зухвалі, сексуальні, шляхетні, таємничі, практичні, мужні, серйозні, вправні та ін.). Та соціальний статус тут ні до чого. Ми ніколи не зізнаємося, що купили чи просто мріємо про певний автомобіль тому, що він асоціюється із соціальним класом чи прошарком, до якого ми мімікруємо.
Класові правила
Тест «Мондео»
Та правда в тому, що на вибір автомобіля, як і на все решта в Англії, впливає класовість. Якщо ви взялися за дослідження або ж просто вродилися страшенно цікавськими, ви б змогли хитрощами виманити в англійців зізнання — хоч і непряме — які класові упередження продиктували вибір тієї чи іншої марки авто. Для цього навіть не треба випитувати, який автомобіль вони мають чи про який — мріють. Можна просто спитати, які марки їм не до вподоби і які б вони нізащо не купили. Досить лиш згадати про «Форд Мондео»[46] як середній
