Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

І встають селянин, пролетар Будувати свою будучину. — Все побачив ти, більше не мар! 16 Сонце. День. Золотеє колосся! Море праці навкруг розлилося. Ще гудуть, випиваючи мед, Понад степом робочії бджоли, Та все більшеться зоране поле, І іде усе трактор вперед. Ріже він цілину без устану, І навкруг по широкому лану. В колективах працює громада, І яка ж задля неї відрада Працювати собі, не панам. Як бажані всі сонця їм сходи! Чорний дим шлють по небу заводи, Все частіш і все ближче гудки. Проминає доба капітала! Нездоланою силою встала Ваша армія, трудовники! 17 Вже повіяло волею, люди, І вже рівности блисла зоря, І немає царя, і не буде На всім світі ніде злидаря. Лийтесь, лави народні, як море, І зливайте сваволю і гніт! Що робоча рука не поборе? Тільки дружно, – і визволим світ!.. 18 Кружать голову мрії пророчі, Не відзначу я дійсне від сна, Бачуть працю жниварськую очи, — Все за образом образ зрина. Бачу я женців юрбу, Чую спів. Розіслалась нива, Занехаяли журбу Давніх днів, Веселять їх жнива. 19 Як півня крик, – кінець примарам Локомотива раптом свист. Скорюсь і я технічним чарам, Хоч і слабий до співу хист. Хай буде образ мій останній, — Крізь степ несеться паротяг, Конем залізним на світанні Влетів у заповідник благ.