Антирадянські історії - Олєґ Панфілов

Я собі виразно уявив, як було соромно солдатові і молодшому офіцерові (прапорщику) за свій зовнішній вигляд — у винних патьоках гімнастерки, спотворені від неприязні до всього спиртовмісного фізіономії блакитних касок. Адже це спеціальний контингент військовослужбовців, що їх шукають по всій Росії: вони мають володіти головною якістю російського військовослужбовця — ненавистю до всього спиртовмісного, зокрема до дезодорантів і лосьйонів після гоління. Вони пройшли ретельну перевірку на міцність, коли на плацу підготовлених до відправки у Грузію солдатів по одному підводили до зображення пляшки горілки на плакаті. І тих нудило, вони не добігали до спеціального відра — рвотоміра, що визначає готовність військовослужбовця до відправки у Грузію.

На цьому пригоди доблесних військовослужбовців не закінчилися. Інші негідники з контингенту найзапекліших прихильників НАТО спробували перевірити на стійкість лейтенанта Євґєнія Ільїна. Вони навіть не передбачали, що це марне заняття — пропонувати військовослужбовцеві гроші, тим паче, фальшиві долари. Але спочатку прочитайте повідомлення REGNUMa: того ж дня, за даними КСПМ СНД, поблизу спостережного поста № 305 невідомі особи спробували дати хабар начальникові поста лейтенантові Євґєнію Ільїну. Вони під’їхали на автомобілях «Мерседес» і BMW-520. «Пропонували $6 тис. за можливість проїхати без огляду документів і транспортних засобів на абхазьку територію. Офіцер відмовився. Невдалі хабародавці, і тут «підсилені» замаскованою знімальною групою, ретирувалися ні з чим», — зазначив Діордієв.

І цього разу грузинські провокатори не врахували головного: ще за часів попереднього міністра оборони був підготовлений спеціальний контингент військовослужбовців, що їх, як і тих, кого нудить від «спиртовмісної рідини, яку вливають у рот», вивертає, як тільки вони бачать долари. Їх одразу починає лихоманити, коли вони бачать намальованого Джорджа Вашингтона. Їх починає тіпати, якщо вони бачать одразу кілька доларових папірців. А якщо пачку, то все, викликай швидку допомогу.

Підготовка таких військовослужбовців була спеціальним і секретним завданням міністра: це були діти банкірів, кремлівських олігархів і міністрів, у яких вироблена відповідна реакція на американські гроші, — вони не могли дивитися на кілька папірців чи пачку, оскільки з дитинства бачили їх кейсами, валізами або сейфами. Ці юнці у звичайних кирзових чоботях і звичайних онучах — золотий фонд російської армії, вони собі не уявляють іншого життя — без прапорщиків і котлет із хліба, щоденного миття сортирів та пігулок брому.

Грузинські провокатори просто не знають про цей спец-контингент, але тепер, завдяки агентству REGNUM, про це знає весь світ. Агентство на завершення свого повідомлення відкриває очі всьому світові на найголовніше, чим чваняться грузини, — начебто гостинність. Читайте: «Залишається додати тільки те, що час правдивих і добрих легенд про грузинську гостинність, мабуть, закінчився. «Гостинність» офіційного Тбілісі віднині набуває ось таких агресивних і безсторонніх, м’яко кажучи, форм. Проте військовослужбовці КСПМ СНГ сповнені рішучості продовжувати виконувати свої обов’язки у строгій відповідності з Мандатом, не піддаватися на провокації зацікавлених у цьому осіб», — заявив помічник командувача КСПМ СНД з інформаційного забезпечення.

Залишається тільки гадати: вони остаточно образилися і поїдуть із Грузії відразу чи ще пококетують?

Нурсултан Назарбаєв — один із двох, разом з Ісламом Карімовим, партійно-господарські динозаври, що залишилися від радянської імперії. У Вікіпедії написано, що Назарбаєв — «перший і єдиний президент Казахстану». В 2011 році переобраний на четвертий термін. Із 1969 року на комсомольській, партійній і господарській роботі. Нещодавно, на 75 році життя, він дізнався, що Казахстан ніколи не був державою. Сказав про це його колега — президент Росії Владімір Путін. Тепер у Назарбаєва два шляхи — посміхнутися і погодитися або — не посміхнутися і погодитися на поділ країни. Давня російсько-казахстанська дружба переводиться в іншу площину.

Звісно, Путін не ображав Назарбаєва і Казахстан. Він навіть зосереджено посміхався, коли виявляв свої пізнання в російській інтерпретації історії казахів, не забуваючи, як завжди, соватися у кріслі. На озері Селіґер під час зустрічі з патріотичною молоддю, ще званою «путін’юґенд», Путін виявив надзвичайні пізнання: про неіснування з XII століття до нашої ери сакських (скіфських) племен, потім народу хунну, а також Тюркського каганату з 556 року нашої ери. Інакше йому б довелося говорити про те, що в цей час і в помині не було ані Московського князівства, ані, власне, території під назвою Росія.

Перше казахське ханство з’явилося в XIV столітті. На той час простори степів і Приуралля були населені кочівниками, і відтоді на гербі найбільшого промислового російського міста Челябінськ красується верблюд, тварина явно не Середньоросійської височини. З початку XVI століття сучасну територію Казахстану почали заселяти казаки-втікачі. Указом царя Алєксандра I в 1808 році Сибірське «казачество» отримало статус Сибірського казачого війська з центром в Омську. Казаки й переселенці, що йшли за ними з Росії, зі зброєю в руках захоплювали родючіші землі, луки і пасовища, витісняючи у степи та незручні місця корінне населення, яке вони називали киргиз-кайсаками, щоб не плутати з російськими казаками.

Відтоді й почалася окупація території, поки в 1925 році указом Сталіна не була утворена Казахська РСР. Історичне розселення народів під спільним етнонімом казахи — від Уралу до середньої течії Сирдар’ї — було окреслено більшовиками, які вважали, що казахи повинні жити там, де вказав Сталін. Казахське місто Ташкент було передане Узбекистану, Оренбурґ і Челябінськ дісталися Росії. Відтоді у всіх радянських підручниках почали стверджувати, що Казахстан добровільно приєднався до Росії.

Насправді, казахи в XIX столітті чинили спротив як могли. У 1836–1838 роках було придушено повстання під проводом Ісатая Тайманова і Махамбета Утемісова. У 1846 році був приборканий бунт останнього казахського хана Кенесари. У 1857 році розгромлено Казалінське повстання під проводом Жанкожа Нурмухамедова. Розправа військ над мирним населенням під час узяття розташованих на території сучасних Киргизстану і Казахстану фортець Пішпек і Ауліє-Ата в 1864 році глибоко обурила офіцера російської армії, історика і мандрівника, етнічного казаха Чокана Валіханова. Після кількох гарячих суперечок із полковником Чєрняєвим, не маючи іншого виходу, він подав у відставку. У 1866 році російська армія захоплює Чимкент (Шимкент), а наступного року формується Сибірське казаче військо, якому приписували утримання територій, що їх Путін зараз називає «русскім міром».

Радянська інтерпретація «русского міра» призвела до голодомору в Казахстані у 1919–1922 і в 1930-х роках, коли загинуло до