На визвольних стежках Европи - Микола Дейчаківський

І помимо нашої гнітючої переваги Влодко Дейчаківський, який сам був на середині площі, дістав м'яча, прорвався і стрілив єдиного ґола і ми змагання програли 0:1. Це був страшний сором і я кілька тижнів не показувався до Розенгайму.

А Розенгайм був для мене ніби домом, бо по якомусь часі мені доручили підшукати для себе приватне мешкання в Мюнхені і я перестав бути мешканцем Фіріхшулє, а коли тільки мав вільний час, чи був зголоднілий, їхав до Розенгайму до Богдана Дейчаківського, щоб там, користаючи з гостинности його дружини Марійки, підживитися, а часом і пограти в преферанса чи зробити якийсь комерційний оборот.

Другим "днем неслави" був наш виїзд до Ерлянґену. Студентська громада Ерлянґену запросила мюнхенську на студентську зустріч. Між різними імпрезами тої зустрічі мало відбутися й футбольне змагання між УССК і ерлянґенською студентською репрезентацією. Ми були в той час дружиною з кляси першунів, тоді коли Ерлянґен не мав жадної дружини, і виставив проти нас "збиранину". Не було сумніву, що ми Ерлянґенові дамо лекцію з футболу і виграємо змагання. Але як почалося змагання, знова виявилось, що попри нашу перевагу, нам ніяк не щастило. Вони таки мали кількох добрих змагунів, таких як брати Очеретки і Юрко Дицьо, але решта то були принагідні футболісти, паталахи, як і мій теперішній приятель — доктор-психіятр Богдан Осадца та подібні. Кінець-кінцем ми програли те змагання з рахунком 2:3. Це був попросту встид.

Потім відбулася забава, і ми йшли на неї з невеликою охотою. А один наш змагун (навіть не студент, ми його прозивали Циган, його прізвища не пригадую) зовсім не хотів іти на забаву, бо казав: "Як я можу показатися на очі своїм знайомим по прогрі з такими паталахами",

В Розенгаймі була крайсліґова дружина АСФ — Розенгайм (Атлетік Спорте Ферайн). Мій старший ґімназійний товариш Мірко Бих (тепер уролог в Нью Джерсі) і ще один знайомий — Теодор Кухарчук, які в той час були прихильниками того клюбу, намовили мене грати в тій дружині. Я пішов на кілька тренінґів, мене запросили грати на помочі в першій команді і якийсь час я грав в УССК-у і в німецькій дружині. Потім з нашої ініціятиви почав у тій дружині грати й Ґеньо Голюка, змагун "Лева". Він грав у нападі на позиції правого лучника. У той час німецький футбольний союз увів був катеґорію семі-професійних грачів (семі-про), які могли одержувати обмежену кількість грошей за змагання, але не втрачали свого аматорського статусу. Нам платили по 150 марок за змагання, що на ті часи означало дуже мало, якщо купувалося щось на чорному ринку. Пачка американських сигарет коштувала тоді 100 марок. Але якщо купувати речі по твердих державних цінах, то це була досить велика сума. Біда тільки, що майже нічого в той час не можна було купити по державних цінах і майже все треба було діставати на чорному ринку. Але, наприклад, оплата за семестр навчання в університеті дорівнювала в той час 300-400 марок (3-4 пачки сигарет). Перед грошевою реформою 1-го квітня 1946 року це була дрібниця. Але по реформі 300-400 нових марок — це була велика сума грошей. Перед реформою я рідко коли брав тих 150 марок. По реформі нам платили 15 марок за матч і тоді я їх охоче приймав, бо 15 марок щось уже значили. Згідно з грошевою реформою кожному мешканцеві Західньої Німеччини міняли 400 старих марок на 40 нових, а решта грошей пропадала.

Найвищою клясою в американській зоні Німеччини була Південно-Західня Оберліґа. Другим щаблем по ній були так звані Крайсліґи.

АСФ Розенгайм належав до крайсліґи, яка охоплювала Мюнхенську, Авґсбурзьку і Реґенсбурзьку області. Друга крайсліґа включала решту зони. Мистці тих ліґ входили до оберліґи на місце двох команд, що в розгривках зайняли останні місця.

Розенгайм був доброю дружиною і тримався звичайно у вищій половині табелі, одначе мистецтва не здобув. В той час мистцем стала команда "Ян" з Реґенсбурґу і заавансувала до оберліґи. Однією з кращих дружин нашої ліґи був Б.Ц. — Авґсбурґ, що якийсь час був в оберлізі. В моїй пам'яті чітко затрималося змагання з тим клюбом в Розенгаймі. Згідно з німецькою системою крити один одного, мені попався як суперник їхній найкращий нападник Пляцер, який кілька разів грав у репрезентації Німеччини. Він був високий, довгоногий, стійкий грач, мав сильний стріл і здобував для них найбільше ґолів. Я мусів його дуже уважно крити, бо якщо він мене на пару кроків випередив тоді пиши пропало. Я досить добре вив'язався, бо йому вдалося здобути тільки одні ворота, зате він мене так вимучив, що я ледве витримав до кінця змагання, яке ми програли з рахунком 1:3.

По змаганні я пішов до Дейчаківських. Хоч Марійка поставила переді мною добру вечерю, я, бувши дуже змучений, не міг нічого їсти і тільки випив кілька літрів води.

Увечері в ту неділю в Мюнхені відбувався великий баль, влаштований Карпатським лещетарським клюбом у першорядному готелі "Реґіна" і який мав бути найбільшою подією сезону. На цей баль була запрошена еліта цілого Мюнхену і околиць.

О годині 9-ій вечора я сів на поїзд, за годину вже був у Мюнхені і відразу подався на той баль. А тому, що я був досить знаний серед прихильників спорту й серед студентів, то як тільки показався на залі, різні знайомі стали запрошувати мене до своїх столів і частувати різними напитками. За короткий час я тут і там випив з ними по чарці і мені закрутилася голова, бо я був дуже втомлений і не мав нічого в шлунку. Зайшовши до вбиральні, там присів у вигідний фотель, щоб трохи відпочити. На тому фотелі я заснув, проспав там усю забаву. Аж як усі розходилися біля 5-ої години