Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд

Жодна з них не пояснює, чому плаче, жодна не перепрошує і не ставить жодних запитань.

61

Субота, 7 серпня 1915 року

Софія Бочарська залишає оточену Варшаву

Їй не спиться, і вона йде на пізню прогулянку з подругою та офіцером польового госпіталю. На вулицях Варшави тихо й безлюдно. Це гарний знак. Але в неї перед очима все ще сцени, побачені кілька годин тому.

Як і раніше, складно зрозуміти, що відбувається. Німці наступали — це всім відомо. Але наскільки кепські справи насправді? Її подруга отримала від свого нареченого листівку і телеграму, де він прощався з нею і бажав їй щастя. Подруга нічого не зрозуміла. Що він мав на увазі?

Вони повечеряли в розкішному готелі. За столиками можна було побачити закохані пари. Потім вони, жваво розмовляючи, піднялися ліфтом на вежу готелю, щоб помилуватися красивим видом. Опинившись нагорі, вони замовкли. Подруга схлипнула. Її схлип «заметушився навколо, немов у пастці», а потім вигукнула: «Ходімо звідси, я не хочу цього бачити, ходімте швидше!» Вони поглянули на місто, і побачили страхітливе видовище.

Варшава опинилася в кільці вогню і диму. Наша армія, відступаючи, запалила багаття, і широка, нерівна лінія спустошення оточила все місто. Ми побачили місце, що ми проходили, запах палаючих дерев лоскотав нам ніздрі. Було дуже тихо, тільки димні хмари від розірваних картечних гранат витали в повітрі.

І все-таки вони вичікували.

Компанія спустилася до річки, подивилася, як на березі риють окопи. Здивований їхньою появою офіцер підійшов до них цієї літньої ночі та сказав, що німці наближаються. Незабаром будуть підірвані мости через Віслу.

Вони поспішно кинулися назад. Їм знадобилося десять хвилин, щоб підняти інших. Ті трималися удавано спокійно, лежачи одягненими в ліжку. Вони ще не встигають залишити місце розташування частини, як з'являються двоє офіцерів, а з ними — дружина нібито високопоставленого чиновника. Вони просять вивезти її з міста. Бочарська неприязно відзначає подумки, що жінка нафарбована.

І тут почалося! Вибухом на залізничному вокзалі вибило шибки. Скалки з дзенькотом посипалися по всій кімнаті. Знову пролунав гуркіт, — можливо, це бомби з повітря? Бочарська бачить, як водонапірна башта вибухає, злітає у повітря і за секунду з тріском падає на землю. Відблиск пожежі забарвлює кімнату в червоний колір. У кутку стоїть дружина чиновника і припудрюється.

На вулицях, перш зовсім пустельних, тепер повно народу. Усі біжать в одному напрямку — на північний схід. На машинах Бочарська разом з іншими змогли швидко подолати на перший погляд нескінченну низку возів і візків, запряжених кіньми. Але коли вони під'їхали до великої виїзної дороги, стало тісніше, і швидкість зменшилася.

Близько п'ятої ранку вони виїхали з Варшави. Їм зустрічалися селяни, які прямували до міста, торгувати на ринку: вели корів, телят, поросят, жінки тримали на руках гусей, головки сиру. Тут у повітрі пролунав оглушливий вибух. Усі поглянули на оповите димом місто. Там підірвали мости. Селяни неохоче повертають свої візки і вливаються в тісний потік біженців.

Чудовий теплий серпневий день.

О третій годині дня вони дісталися Новомінська, де Бочарська та інші сплять дві години. Потім їх будять. Новий наказ: частина повинна попрямувати назад, на захід, щоб на півдорозі до Варшави розбити польовий шпиталь. Вони повертаються. У будинку поблизу залізниці встановлюють обладнання, розкладають свої інструменти. Найбільшу кімнату в будинку відведено під операційну.

Сонце хилиться до заходу. У ясному небі загоряються зірки. Поранені ще не надходили, тож вони стоять біля будинку і спостерігають у сутінках за потоком відступаючих. Проїжджає артилерія, її мимохідь висвітлюють фари автомобілів, що поспішають повз. «Гармати, із запряженими в них шістьма кіньми, із солдатами, які сидять на возах з боєприпасами, створювали химерні силуети». У нічному небі на заході виникає витягнутий, схожий на сигару, літальний апарат. Він повільно-повільно наближається до них. Це цепелін. Який він завдовжки? Напевно, понад сто п'ятдесят метрів, можливо, двісті. Звичайні літаки багато хто сприймали як курйоз, — надто тендітні, щоб використовувати для чогось іншого, крім стеження, і надто маленькі, технічно ненадійні, щоб становити серйозну загрозу. Інша справа — цепеліни. Вони лякали своєю вантажопідйомністю, дальністю польоту і своїми розмірами[120]. Вони могли плисти в повітрі абсолютно безшумно, а потім зупинитися, зависнути в повітрі та скинути бомби. Їх називали іноді «нічними чудовиськами».

Дирижабль знаходиться так близько, що Бочарська може роздивитися гондолу, що висить під величезною витягнутою кулею. Падає перша бомба. Вона відчуває ударну хвилю від вибуху, поштовх раптово згуслого повітря. Страх і паніка охопили всіх навколо. Уздовж колони прокотилися крики із закликом згасити фари. Дехто почав стріляти з гвинтівок, але був зупинений офіцером. Постріли марні.

Цепелін зникає в нічній темряві, залишивши за собою хаос.

Цієї ночі Бочарська спить на порожньому операційному столі. Засинаючи, вона чує тупіт кроків, стукіт копит, гуркіт моторів, скрегіт возів і гармат. Думки в її голові плутаються, змішуються в благання і відчайдушні надії: «Можливо, відступ припиниться. І надійде наказ про взяття Варшави. Війна тоді завершиться».

Того самого дня Андрій Лобанов-Ростовський знаходиться неподалік від Варшави, на північному сході. (Його рота залишила місто ще вчора, майже без утрат, хоча їм і довелося проїжджати вулицями поблизу до ріки, під прицільним кулеметним вогнем німців. Вони помітили, що німці уникають стріляти по цивільних особах, а тому Лобанов-Ростовський розжився цивільними дрогами.)

День був спокійний і використовувався для відпочинку і для ревізії наших позицій та нашої техніки. У штабі повідомили, що ворог переправився через Віслу в декількох місцях, але поки ще не обстрілював наші війська. Неподалік з'явилися лише нечисленні кінні патрулі. Тим часом два корпуси обабіч нас ретирувалися швидше, ніж ми, тому в стратегічному відношенні ми опинилися на дні мішка.

62

Неділя, 12 серпня 1915 року

Андрій Лобанов-Ростовський заспав під Чаплі

Власне кажучи, єфрейтор мав збудити їх усіх о першій годині. Коли