Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Без сумніву, були й хиби. Так референтура родів зброї не була заступлена відповідними технічними силами, але, власне кажучи, i діло її було невелике, бо осередки її організаційної праці на фронті були в командах Корпусів. Зновуж від Військового Секретаріяту на кінець лютого ми нетерпляче очікували вислідів положеної на його праці, бо всі донесення стверджували, що обшари припілля вже дали максимум можливого. Ми були переконані, що від того, чи буде працювати наш тил "на себе" або "на фронт", — а тим самим зробить організмом боротьби всю країну, — буде залежати й перебіг дальших подій.

Як прихильник територіяльного доповнювання частин, я подбав, щоби наші бригади перейняли назви тих місцевостей, з яких вони мали одержувати доповнення, i щоби команданти бригад були повними господарями у своїх кадрах. 3 цим погодився також i Д.С.В.С. Для бригад встановлено слідуючі назви:

1. Корпус: IX. Угнівська бригада, VI. Равська, V. Сокальська й т. д.;

2. Корпус: II. Коломийська, Ш.Бережанська, IV. Золочівська;

3. Корпус: VII. Львівська, VIII. Самбірська й XI. Стрийська.

Наскільки мені відомо, всі ці oрганiзацiйнi зміни заховалися аж до останніх днів боєвої діяльности У.Г.А. Що більше, командний склад, який іменовано під Львовом, залишився підчас вciєї боротьби на своїх місцях i саме йому прийшлося перейняти на свої рамена й хвилі слави, i гіркі потрясення аж до 1920. року[10]. Є люде, які твердять, що ген. Греків з кількох тисяч на протязі місяця довів армію до 100 тисяч. У дійсностиж боєвий стан нашої армії ніколи не був вищий як 60 тисяч. Правда, підчас першого відвороту У.Г.А. зменшилася аж до 26 тисяч, але це були випробовані, зразкові кадри. Усупереч поширеній думці, ініціятива "Чортківського наступу" (5.7.1919.) належить мені. Ген. Греків у той час подався до демісії й вернув лише для використання взятого мною на себе відповідального рішення. Для продовжування наступу так блискуче ним розвиненого потребував генерал засобів, i тому намітив формування ще двох корпусів. Проте це так i лишилося на папері. У дійсности шляхом мобілізації поповнено лише вже існуючі частини. Але я не буду тут торкатися блище цього питання й лишаю це на пізніше).

Підчас того періоду боротьби, я кілька разів їздив на фронт, щоби відчути нашу боротьбу на низах. Такі поїздки були не легкі, бо засоби пересування, — зза глибоких снігових завій, — були майже цілком параліжовані.

При безпосередніх стиках з рядовим стрілецтвом найбільшим моїм завданням було відчути духа частин. Те, що я бачив перевищало мої очікування. Я бачив старшин і стрільців у найріжноманітніших обставинах. У мене лишилося вражіння натхнення й свідомого ставлення до мети боротьби. Скрізь помічав я здорову, трохи пристосовану до революційних обставин, карність. Властиво все, що може бути внесено в поняття духу війська, було на місці. Були деякі браки у зовнішному вигляді, але в цьому напрямку пороблено необхідні заходи. Підчас моїх виїздів на фронт найбільше мене вразила організація нашої санітарної служби й взагалі допомога хорим та раненим. Я на власні очі бачив тяжко ранених, що при тріскучих морозах були поприкривані лише легкими накривцями. Я розумів, що це може потягнути за собою небажані нам наслідки. Тому рішив я особисто звернутись за допомогою до широкого громадянства і випустив слідуючу відозву:

"Громодяне!

Після пятирічноївійни, наш нарід знова покликаний Національною Радою до зброї, щоби захистити свою волю й право на своїй землі від віковічного свойого ворога. При тяжких обставинах славне наше козацтво і стрільці ведуть цю боротьбу, а святим обовязком громадянства забезпечити долю й життятих, хто виконуєчесно свої обовязки перед Вітчиною. Хай кожний, хто маєв свойому серці національне почуття, прийде з поміччю. Алеж це діло велике й вимагаєвідповідноїорганізації. А тому Начальна Команда закликаєвсе громадянство до вступу в "Комітет допомоги хорим йраненимв національній боротьбі.

Бажаю, щоби всі Товариства, що заснуються по містах і селах були обєднані загальними повітовими комітетами.

Перший фонд міг би скластися з датків окремих осіб, та через зорганізовання всенародньоїзбірки за дозволом і контролею органів НаціональноїРади, до Президента котроїя рівночасно звертаюся. Прохаю відчинитипідписку й приняти від мене на сей фонд початкову лепту".

Уся преса й члени Національної Ради підтримали з повною щирістю мою відозву. Почалися збірки грошей, одягу, біля та ін.

Боротися й організувати армію, — це надзвичайно важке завдання. Але такий стан річей треба вважати нормальним, коли війна вибухає несподівано й перед провідниками стоїть завдання: повернути імпровізацію на шлях певної системи. У цій праці треба з особлившою увагою й зрозумінням заховувати все позитивне, щоби не пошкодити — так цінному у всякій справі — моментові самодіяльности, завдяки якій і повстала сама "імпровізація".

Безупинні бої помалу виснажували сили залоги Львова й дуже ускладнили комунікаційний рух від періферій до Львова. На Півночі ми осягнули звуження облоги Львова аж до самих передмість. Поляки вже не могли провадити для потреб міста і залоги використання сіл і містечок у напрямку на Ярослав. Їхні спроби робити випади — для реквізіції харчів під прикриттям збройних відділів — коштували іх дуже дорого, бо наші партизанські відділи завжди цьому перешкодили. З Перемишлем Львів мав сполучення лише вночі, — і то тільки сильним панцирним потягом.

Треба зазначити, що в січні ми починаємо взагалі краще інформуватися в обстановці поза нашою боєвою лінією. Завдяки розвідчій службі, ми мали відомости, що діється не лише у самому Львові, але також й у Варшаві. На жаль приходиться ствердити, що й ворог мав про нас докладні відомости, — і то до