Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко

що це росіянки, мати і дочка — жінка еспанського амбасадора в Марокко. Вони й зробили в мене перший закуп ікри й риби на таку суму, що я з утіхи аж шД стелю підскочив! Від'їжджаючи дочка сказала, що вони справляють якесь прийняття і що в них будуть всі амбасадори та інші визначні гості з Рабату і що вони будуть усім рекомендувати мою крамницю. І це справдилося. Вони мені зробили таку рекляму, що я не встигав замовляти в Ірані рибу й ікру. В мене робили закупи риби й ікри майже всі амбасадори й багачі з Рабату. Сам султан Марокко відвідував мою крамницю. Тож імпортованою рибою, ікрою, коньяками, віекі та найкращими винами я обслуговував заможну й вибагливу „знать" Рабату й околиць. Я вже випростався, підняв голову, не кулився, не горбився як спочатку було; почав багатіти. Вже й Калльо, що колись не помічав мене і не відповідав на мої привітання, почав „бонжурити" мене при зустрічах.

Найгірше вже пережилося, найтяжче було вже за нами. Саме почали жити спокійніше й заможніше, як прийшло повідомлення з американської амбасади, що нам прийшла черга виїжджати до США, бо ми записалися на квоту кілька років тому. Що було робити? Обидва сини — Олександер і Юрко — були вже в Америці. Так ми в 1956 році спродали все, що мали, в Рабаті та й поїхали до Америки.

Епілог

З Марокко до Сполучених Штатів Америки я привіз 18 тисяч доларів. Поселившися спочатку в Нью-Йорку, я купив тут комерцію содовою водою і втратив на цьому 10 тисяч долярів — підвели свої земляки. Тоді я перейшов на харчові продукти, заклавши фірму „Вікінг", яку провадив понад 30 років з дружиною й синами. Я продавав квашену капусту й огірки, бурячки, гірчицю, біґус та інше в готовому стані.

Ще й досі беру активну участь у церковних, комбатантських, комерційних та громадсько-політичних антикомуністичних організаціях. Багато жертвую на різні американські й українські інституції та церкви. Мій дім завжди гостинно відкритий для багатьох українців з усіх частин Америки.

Як старий холодноярський повстанський отаман, ніколи не змінював і не зміню своїх позицій боротьби з комунізмом, що поневолює мою улюблену батьківщину Україну, завівши в ній найжорстокішу в історії людства експлуатацію колись вільних, заможних і життєрадісних людей.

Не втрачаю віри в пророцтво Тараса Шевченка, що „повіє вогонь новий з Холодного Яру", бо в ньому не гасне іскра ще з часів нашої саможертовної боротьби за волю українського народу, за Українську Народну Республіку й за вільну в ній Українську Автокефальну Православну Церкву, яка відроджувалася 65 років тому під охороною українських лицарів Зимового походу й героїв-партизан з Холодного Яру.

К і н е ц ь

Світлини

Дружина отамана Лютого-Лютенка пані Ольга з дому Лавренчик з містечка Іванцевичі на Поліссі — вірна подруга життя з 1925 року, мати сина Юрія, невтомна й роботяща господиня, гостинна до всіх дорогих сподіваних і несподіваних гостей, яких ніколи не бракувало в домі та на фармі цього зразкового подружжя. Пані Ольга — основний рушій фірми Вайкінґ Фуд Ко. по вирощуванню і засолюванню капусти, огірків і помідорів за власними рецептами ще з батьківщини, скромна й маломовна, щира й сердечна людина, якою Бог обдарував вдячного Йому автора — мужа і батька.

Подружжя Іван і Ольга Лютий-Лютенко в роки життя і праці на власній фармі в Бавнд-Бруку, штат Нью-Джерзі, де вони 30 років провадили фірму Вайкінґ Фуд Ко.

Піднесення українського національного прапору на щоглу коло ратуші в м. Нью-Бронсвік у присутності групи українських громадян і майора міста.

На фото: жінка-майор міста підносить прапор, посередині — автор.

Автор проголошує реферат про Головного Отамана Симона Петлюру на вшануванні його пам’яті українськими комбатантами і громадою в Бавнд-Бруку. (1976 рік).

Отаман Іван Лютий-Лютенко в товаристві побратимів по зброї в боротьбі за Українську Народну Республіку — ген. Аркадієм Валійським (перший з правого боку) і майором Яковом Фартушним (посередині) в Бавнд-Бруку.

У гостинному домі автора за столом (сидять зліва направо): майор Я. Фартушний, ген. Борис Барвінський, господар; стоїть — командир УПА Максим Скорунський.

У гостині в Івана й Ольги Лютих друзі в Бавнд-Бруку.

Довголітні друзі й співробітники в Українському Кооперативному Союзі в Холмі А. і Є. Катренки коло своєї альтанки в Австралії (1974 рік).

Подружжя Лютих і син Юрій з групою гостей на чолі з о. Павлом Шадурсяким і паніматкою Марією на фармі в Бавнд-Бруку.

Щасливе подружжя Ольга й Іван Лютий на дозвіллі.

Д-р Михайло Шигера з дружиною Данусею гостили в себе автора, його дружину й сина Юрія.

Проф. Василь Завітневич і автор дякують на похороні в церкві-пам’ятнику (1982 рік).

Після похорона земляка і приятеля Миколи Дацька-Заховайка на цвинтарі в Філадельфії отаман І. Лютий-Лютенко, Петро Бабич і протопресвітер Олександер Биковець (1981 рік).

Приятелі в Нью-Йорку Артем і Євдокія Зубенки загостили до автора на фарму

Родина Смирнова з