Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс

Репліка «І собі один?» — це варіант «чайових». Так ми пропонуємо випити. «Том», якого згадує бармен, це зовсім не про чолов’ягу, а всього лиш скорочене і спотворене від «потому», себто «пізніше».

Отже, розшифровуємо: БУВАЛЕЦЬ 1 зараз купує пиво, але подати його мають консерватору М’ясо та овочі, який прийде пізніше (якщо, звісно, він не піде стопами Гаррі і не заблукає дорогою), також БУВАЛЕЦЬ 1 пропонує шинкареві випити, той пропозицію приймає, але питиме трохи пізніше, коли звільниться. Все просто, справді! Але тільки якщо ви належите до цього особливого племені «пабістів», знаєте усі легенди, прізвиська, дотепи, шифри, абревіації та вам відомі жарти для своїх.

Коли ми з колегами ходили в наукові розвідки пабами, то з’ясували, що кожен має власну кодову систему, яка складається із жартів для своїх, прізвиськ, виразів та жестів. Так само, як і «метамова» у певних соціальних групах — у сім’ях, серед закоханих, однокласників чи співробітників, така втаємниченість розмов підкреслює та посилює соціальні зв’язки між постійними відвідувачами пабу. Також ця внутрішня метамова посилює та укріплює відчуття рівності поміж ними. Соціальний статус «поза» пабом не має тут ніякого значення: визнання та популярність у лімінальному світі базуються на зовсім інших критеріях — тут вас оцінюють за рисами характеру, дивацтвами та звичками. «М’ясо та овочі» з таким самим успіхом може бути і менеджером в банку, і безробітним муляром. Жартівливе прізвисько, яким його нагородили в пабі, свідчить про простацькі смаки і консервативні погляди на життя. У пабі його якраз за ці персональні пунктики й люблять, і з них же й підсміюються. Соціальний статус та професія тут ні до чого. «Гаррі» може бути і забудькуватим професором, і роззявкуватим сантехніком. Якби він був професором, то його б могли прозивати «Док» (якось мені довелося чути про сантехніка, якого, як на зло, прозвали «Сьорбало»). Та професія Гаррі — діло десяте, в пабі «Троянди та Корона» його люблять і піддражнюють за те, що він розтелепа.

Відтак, закодовані розмови сприяють укріпленню соціальних зв’язків і зміцненню егалітарних цінностей. Я вже раніше згадувала, що зміцнення соціальних зв’язків — це засаднича функція усіх шинків у всіх культурах світу. І всім їм характерні соціальна інтегрованість та дух егалітаризму. То що ж такого суто англійського в егалітаризмі та непохитності соціального укладу, які ми відшукали в закодованих розмовах?

Розмови в пабі таки мають визначальні риси, які можна вважати непомильно англійськими: фестиваль ексцентричності, постійні натяки на гумор, дотепність та лінгвістична вигадливість. Однак, «повсюдне» сприяння соціальним зв’язкам та егалітаризму виявляється лише настільки, наскільки відхиляється від загальних тенденцій нашої культури, яка значно випереджає інші культури світу в категоріях стриманості та соціальної відстороненості, класової упередженості та всепроникної ієрархічності. Звісно, що атмосфера приязності та рівності панує не лише в англійських барах, та вона дуже виразно контрастує з повсякденними правилами англійців. Можливо, ми маємо більшу потребу в барах, цих «кресових» зонах рівності та братерства, де не діють звичні правила та норми поведінки.

Правила суперечок в пабі

Я вже писала, що аборигенам пабу можна не лише оминати правило пантоміми, але й робити заявочки на зразок «Ей, Горобче, як ти вже нарешті наговоришся, то налий мені ще пінту, якщо тобі від того руки не повсихають!». Піджартовувати, огризатися і здіймати одне одного на кпини (часто в хід іде гостра іронія) — цілком нормально поміж постійними відвідувачами пабу та персоналом, а також в колі друзів-завсідників.

Суперечки в пабі, які зовсім не схожі на «справжні» суперечки у «справжньому світі», — це своєрідний різновид кепкувань. Здається, що суперечки, особливо серед чоловіків, належать до найпопулярніших видів розмов у пабах. Іноді ці словесні герці виглядають доволі запеклими. Одначе, більшість суперечок ведуться згідно зі строгими правилами етикету, який зі свого боку базується на Першій Заповіді Шинкарського Закону: «Сини мої і дочки, не будьте надто серйозними!».

Правила суперечок відображають принципи так званої «неписаної конституції», яка покликана врегульовувати соціальні зв’язки специфічного життя пабів. Пабна Конституція гласить про рівність, взаємність, стремління до товариськості та мовчазний пакт про ненапад. Студенти-соціологи одразу ж впізнають у цих принципах основи усіх соціальних зв’язків. Виглядає на те, що справжньою, але добре прихованою причиною суперечок у пабі якраз і є потреба соціального контакту.

Усі чудово розуміють, але ніколи не кажуть про це вголос: словесні герці— це, по суті, просто захоплива гра (як і гра у «Моє краще за твоє», яку ми вже проаналізували раніше). Для того, щоб вести жвавий диспут, завсідникам зовсім не потрібні глибокі переконання чи широта поглядів на ту чи іншу проблему, навпаки, вони можуть стати на заваді. Завсідники можуть сперечатись про все на світі або й ні про що, от так просто — ні з того ні з сього, заради розваги. Знуджені аборигени навмисно розпалюють суперечку на рівному місці, встряючи у розмову із своїм максималістським твердженням чи ще якоюсь екстремою. Скажуть і сидять тихенько — чекають поки у відповідь прилетить неодмінне: «Дурня!». Тоді задирака має заповзято захищати своє судження, яке, як він в глибині душі знає, не витримує ніякої критики. Далі — захід з іншого флангу і звинувачення опонентів у несусвітній тупості, невігластві і ще в бозна-чому. Такі баталії можуть тривати довго — у процесі атак і контратак опоненти віддаляються від початкової теми і полемізують собі про все, що завгодно. Бувальці (особливо чоловіки[31]) відчувають таку потребу в суперечках, що словесні баталії можуть вестися на будь-яку, навіть наймізернішу, тему.

Завсідники пабу геніальні у розведенні срачів з нічого. Вони скидаються на відчайдушних аукціоністів, які приймають ставки в «покупців-примар»: вони яро заперечують ніким не сказані слова і так само запекло наказують заткатися невидимим опонентам. Їм все сходить з рук, бо інші диспутанти також не проти добряче почесати язиками. Ось типовий приклад словесної прі, яку я записала в місцевому пабі:

Завсідник 1 (осудливо): Що?

Завсідник 2 (спантеличено): Та що? Я нічого не казав.

Завсідник 1: Ні, казав!

Завсідник 2 (й далі здивовано): Та не казав я нічого!

Завсідник 1 (войовничо): Казав, казав, що то моя черга пригощати! Але це не так!

Завсідник 2: (скумекав що до чого): Та дідька лисого! Я нічого не казав, але раз ти вже нагадав, то таки твоя черга!

Завсідник 1 (буцімто обурено): Дурня якась! Це черга Джої!

Завсідник 2 (глузливо): То чого ти до мене тоді причепився?

Завсідник 1 (увійшов у смак): Я? Та це ти почав!

Завсідник 2 (так само радо): Ні, не я!

Завсідник 1: Ти, ти!

І так далі, і так далі. Я собі сиділа, попивала пиво і спостерігала, усміхаючись такою як належить жінкам, що стали