Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Зависла над Дніпром Кодацькая гора, І впала тінь на білогриві хвилі, І спить вгорі над стрічкою Дніпра — Поміж хаток козача церква біла. Шумить внизу поріг – а на горі вали Фортеці лядської, що впала за Богдана, Колись гармати тут розпачливо ревли, Тепер – розкинулись зеленії баштани. А там, на тім Дніпрі – де переможець Хміль — За булавою плив з своїми козаками — Моторні катера січуть прозорість хвиль І лоно водяне схвильоване гвинтами. Острів Перун
Цей велетень – граніт – із сивих хвиль Дніпра Рвонувся до небес і скам’янів в пориві, Між скель трава, немов рудая грива І полоз у траві шурхоче раз у раз… І шумами трави співа старовина, А вечір задививсь в ясне Дніпра свічадо, І степові вітри сьогодні ніжно гладять, Як сто віків назад – чуприну Перуна. В траві – рябе перо, це тут спиняв свій лет Ще нині, на зорі – меткий і дикий качур… Колись знаходив тут не раз перо орляче Прадавній предок мій, – козак, а не поет. Перун, як гордий лев, заліг серед Дніпра… А навкруги степи, вітри та сині далі — І скелі у воді – мов сріблі емалі Перун, як гордий лев, заліг серед Дніпра… Ненаситець
Хаос кипіння і хвиль, Реви й буруни і піна… Тут десь у бою лягли Князь Святослав і дружина… Їхнього й сліду не чуть, Час все біжить і міниться, Тільки незмінно гудуть Лави тісні Ненаситця. Стогін і порох ясний — Рій діямантів летючий… Згинеш ти діду старий,