Невідоме Розстріляне Відродження - Павло Коломієць

Надворі сонце і весна… А тут – між полиць книгозбірні — Засіли сутінки вечірні, І в сизих сутінках – вона… Під бюстом марксовим – софа (Empire із панського будинку), Розкриті Бабеля сторінки, Над ними – ніжна голова… Читай, серйозна і смутна: Життя – мов невідоме море, А кличуть у нові простори Веселе сонце і весна!.. Напровесні
Іду межею вздовж ріллі — Бузько назустріч теж межею — Злякавсь мене – тіка ріллею, А далі знявся над землею — Потяг до клуні на селі… На горбику, мов чуб, трава, Навколо – чорний степ без краю — Та де ж той сніг? Пропав? Немає? «В яру конає!»… Вітрець співа… Пашить з землі весняний дух, В землі буяють дивні сили — І так – віки… зима й могили, І знов весна… і творчий рух. Осіннє…
На обрії – дзвіниця, Мов хтось дулю скрутив небу, — І небо злиться, Плаче: – Не треба! В хаті вогке віконце — На дворі багнюка, свині… (І вірші?.. сон це?!) …та крик гусиний. На зжовклу толоку Тягнуться гуси з двору — І так щороку В осінню пору. Скрізь по вулицях ріки, Місто – велика калюжа, Душею нездужа, Весна – їй ліки. Кодак