Ольга Кобилянська - Володимир Вознюк
У другій половині 20-х – на початку 30-х років минулого століття активізувалися зв'язки західноукраїнської інтелігенції з Радянською Україною – з Великою Україною. Якийсь час цьому сприяла політика радянських ідеологів, серед яких було чимало українських патріотів (наприклад, М. Скрипник), діяльність та ініціатива багатьох, переважно відомих в українських колах ще з дореволюційних часів, письменників, діячів культури. Для частини західноукраїнської інтелігенції важливим був уже сам факт існування нехай і не зовсім такої, як уявлялося, але української республіки.
У грудні 1926 року О. Кобилянська одержала першого листа з Радянської України. Співробітник кооперативного видавництва «Рух» Михайло Біляч повідомляв письменниці, що має намір видати багатотомне зібрання її творів. Незабаром О. Кобилянська доручила М. Білячу бути її уповноваженим спочатку перед видавництвом «Рух», а потім і перед видавництвом «Книгоспілка». У 1927—1930-х роках вийшло в світ дев'ятитомне зібрання творів письменниці, частину гонорару О. Кобилянська використала, щоби придбати першу власну оселю в Чернівцях. У різні роки доводилося мешкати в дванадцяти найманих. Лист із Харкова вона одержала у напівпідвальній квартирі за чернівецькою митрополичою резиденцією на теперішній вулиці Йосипа Главки. Брат Степан із Марібора порадив викупити колишній будинок найстаршого брата Максима, родина якого, хоч і жила тоді в Одесі, зберігала права власності на помешкання. Згаданому М. Білячеві вдалося зв'язатися з Максимовою донькою Марією, їй переказали частину гонорару з Харкова. Оформивши відповідні документи, вона передала особняк своїй знаменитій тітці, де та й провела останні роки життя (1929—1942). Із 27 листопада 1944 року в ньому – Літературно-меморіальний музей О. Кобилянської.
Складні шляхи долали листи й гонорари зі Сходу, доки потрапляли за призначенням. Із Харкова чи з Києва їх надсилали до Львова на адресу Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, а вже звідти, зазвичай, К. Студинський, відомий учений-філолог, академік АН УРСР з 1929 року, переадресовував їх О. Кобилянській. Надсилали кореспонденцію та гроші також через Прагу. Приємно було письменниці довідуватися, що її твори видрукувані в низці журналів, у багатьох збірниках та хрестоматіях, виходять окремими книгами. Особливо багато місця творам О. Кобилянської, статтям про неї надавала на своїх сторінках радянська періодика в 1927—1928 роках, коли громадськість (окремі документи свідчать, що з ініціативи Олени Пчілки) широко відзначила сорокаріччя літературної діяльності письменниці з Буковини.
Тоді О. Кобилянська відчула справжню шану рідного народу. В кінці 1927 – на початку 1928 року ювілейні врочистості відбулися в Чернівцях, Коломиї, Львові, Києві, Одесі, Харкові та інших містах. Відгукнулися на них діячі культури і преса в Чехословаччині, Болгарії, Польщі. Професор Богдан Мельничук у своїй праці «Серце, що вмістило Буковину і світ» акцентує: «Закономірно, що центром пошанівку великої письменниці стали тоді Чернівці. Другим за розмахом і урочистістю було відзначення ювілею в Коломиї, де, як і в Чернівцях, взяла участь О. Кобилянська. А крім того, урочисті зібрання, літературні вечори і концерти відбулися тоді майже в сорока населених пунктах Європи і Північної Америки. Славетну письменницю вшановували не тільки на західноукраїнських землях і у Великій Україні, а й у Празі, Кракові, Бухаресті, Відні, Парижі, в містах Канади і США.
А листовних віншувань і телеграм надійшло до Чернівців більше трьохсот, під багатьма було по кілька десятків підписів. О. Кобилянську вітали товариства, організації, установи, окремі шанувальники майже із сотні міст і сіл Буковини, Галичини, Волині, Закарпаття, Радянської України, а також із 22 міст Заходу – Варшави, Брно, Берліна, Відня, Белграда, Брюсселя, Парижа, Льєжа, Філадельфії, Детройта, Вегревіля та інших. Притому вітали люди різних станів, належні до різних політичних організацій і партій – від «Союзу націоналістичної молоді» до КП(б)У».
Привітання надходили й на адресу ювілейного комітету в Чернівцях, і на домашню адресу письменниці, частину з них надіслали до редакції чернівецької газети «Боротьба».
У привітаннях домінувала думка про те, що для багатьох О. Кобилянська стала зразком жертовності заради свого народу, духовної незламності й витривалості. З 27 привітань з Великої України особливо цікавим стало поздоровлення від народного комісара освіти М. Скрипника, що закінчувалося словами: «Ми певні того, що письменницька діяльність Ваша і далі буде присвячена інтересам трудящих мас. Бажаючи Вам сил і успіху в дальшій роботі, Наркомос для забезпечення проводить через уряд України призначення Вам постійної пенсії».
Фінансово підтримали тоді О. Кобилянську й буковинці. Ювілейне видання «Ольга Кобилянська. Альманах у пам'ятку її сороклітньої письменницької діяльности (1887—1927)» завершували слова вдячності членів ювілейного комітету: «А Тебе, Дорога Вчителько, прохаємо: прийми цей зверхній спомин про Твій ювилей як висказ любови й поважання всієї України. Нехай ювилейні Твої свята й ця книжка стануть Тобі хоч за дрібку дяки, яка Тобі належиться за плодовиту Твою письменницьку творчість для рідного народу на цім нещаснім клаптику землі нашої». Увесь тираж альманаху був переданий О. Кобилянській. На кошти чернівчан видали і двотомник творів славетної буковинки, майстерно проілюстрований відомим художником Пантелеймоном Видинівським.
Ювілей засвідчив: О. Кобилянську шанують і люблять. Шануватимуть і любитимуть письменницю також у наступні роки. В 1931 році з нагоди десятиліття Українського Вільного Університету у Празі їй нададуть почесне звання доктора цього закладу. Не дуже гучно, але поважно, урочисто відсвяткують у 1937 році 50-річчя її літературної діяльності. О. Кобилянська буде бажаною гостею в родинах Бобикевичів, Бурачинських, у сім'ях багатьох буковинців і галичан. До неї приїжджатимуть дорогі їй Олена Кисілевська, Іванна Блажкевич, Лідія Бурачинська-Рудик, Ольга Дучимінська. Письменниця матиме постійних щирих друзів і на Буковині, і за її межами.
Так, О. Кобилянська бачила й відчувала негаразди, болі, тривоги і сподівання всієї України. Спілкуючись із нею, люди здебільшого відзначали особливий вплив доробку письменниці на їхнє моральне та національне формування. Зрештою, таким було майже все її тогочасне громадське оточення і дружнє коло. О. Кобилянська, хоч значно менше, ніж у попередні десятиліття, і не завжди вдало, шукатиме нові сюжети,
