Спомини - Йосип Сліпий

круглим сиротою ще в дитинстві й був усиновлений своїм майбутнім тестем Романом Дичковським, який жив у Хмелівці і потім віддав за Івана свою дочку Анастасію. Звідси й третє прізвище — “Дичковський”. Прізвище “Сліпий” супроти “Коберницький-Дичковський” обстоювала у листі до Івана Хоми з 18 травня 1966 р. жителька Струсова Ольга Сліпа (1921 р. н.), дочка Родіона Сліпого, однолітка та двоюрідного брата Йосифа Сліпого. Вона долучила до свого листа відповідні документи: копії метричних книг Струсова про народження Івана Сліпого (1.05.1846) та Георгія Коберницького і довідку із ЗАГСу про те, що батьками Сліпого Йосифа Івановича, народженого 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість Теребовлянського p-ну Тернопільської обл., є Сліпий Іван Семенович та Сліпа (Коберницька) Анастасія Романівна (лист див. у ІА УГКЦ, ф. Патріярх Йосиф Сліпий, оп. 1, спр. 5: “Листування з родиною”, б.п. На цей лист посилається також І. Хома у ст.: Патріярх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії, с. 7.(обратно) 55

За свідченнями Оксани Сліпої (Горбатенької), дідо Йосифа Сліпого Семен мав чотирьох братів (Павла, Петра, Тимка, Юрка) та кілька сестер. Див.: Іван Хома. Патріярх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії, с. 51.

(обратно) 56

Анна Сломінська — дочка Адальберта та Марії Сломінських. Оксана Сліпа (Горбатенька) згадує, окрім Семена та Георгія, ще про одного сина Анни: “По Коберницькому баба Йосифа мала сина — називавсі Мартин, його правнука живе ше на кінци села”. Особу Мартина встановити не вдалося. Чи був він сином Коберницького, чи когось іншого, невідомо. Див. там само.

(обратно) 57

Анастасія Романівна Сліпа (Коберницька) з роду Дичковських (1850-1924) — мати Йосифа Сліпого.

(обратно) 58

Теодор Цегельський (1861–1939) — священик Львівської архиєпархії, вдівець з 1918 р., служив у Струсові Теребовельського пов. спочатку сотрудником (1884–1889), потім адміністратором (1889–1890) і врешті парохом (1890–1939). З 1936 р. — член Львівської митрополичої консисторії. Помер у Струсові 28 червня 1939 р. Йосиф Сліпий особисто очолив його похорон. Отець Теодор Цегельський виховав дев’ятьох власних дітей та шістьох сиріт, дітей сестри своєї дружини Олени та отця Івана Зафійовського (†1898). Серед них — священномученик Микола Цегельський та о. Адріян Зафійовський, репресований у радянські часи. Докладніше див.: Лідія Купчик. Родом зі Струсова. Розповіді про Цегельських. Львів 2002, с. 19–40; Лідія Купчик. Життєносні стовпи Церкви. Львів 2010, с. 52–59.

(обратно) 59

B1-1a, C1; А1, A4: <Лятаровського>; М, В1-1с: <Лятровського>; В1-1b: <Лятеровського>.

(обратно) 60

М, B1-1a, C1; B1-1b: <син. Помер Йосиф Дичковський> В1-1c: <син. Помер Дичковський>. Це різночитання закралося, напевно, через недогляд Івана Хоми при наборі тексту на друкарській машинці, бо слова “помер” немає в рукописі, а в машинописі В1 Йосиф Сліпий власноручно це слово закреслив.

(обратно) 61

A1, С1: <Вишнивецький-Янусевич>; В1: <Вишнивецький-Янусєвич>.

(обратно) 62

За умовами Конкордії 1863 року, підписаної між польським і українським єпископатом, міжобрядові стосунки, в тому числі й уділяння таїнств та виховання дітей у мішаних українсько-польських шлюбах, строго регламентувалися. Згідно з Конкордією у мішаних подружжях дочки мали успадковувати обряд матері, а сини — обряд батька. Конкордія суворо забороняла самовільні переходи чи перетягнення з одного обряду на інший без дозволу Апостольського Престолу і оголошувала їх недійсними. Хрещення дітей священиком іншого обряду допускалося лише у виняткових випадках: при крайній потребі, небезпеці смерти чи у випадку утрудненого доступу до священика власного обряду через відстань або інші перешкоди. Втім, навіть у цих крайніх випадках хрещення, уділене священиком іншого обряду, не тягнуло за собою зміну обряду, ані не могло стати для цього приводом у майбутньому.

Коли Йосиф Сліпий пише про златинщення своєї родини, він має на увазі саме ці умови Конкордії 1863 р. і звертає увагу лише на неправильне хрещення дівчат, бо діти чоловічої статі, згідно з Конкордією, і так мали бути охрещені в латинському обряді. Трохи детальніше Йосиф Сліпий пише про златинщення своєї родини через прадіда Вишневецького-Янусевича у своєму листі від 18 листопада 1974 року до племінниці Христини Дичковської, внучки його тітки Розалії Янковської. Христина, хоч і була охрещена в латинському обряді, вступила до греко-католицького монастиря і під час свого новіціяту написала спогади про родину, уривок з яких вислала Йосифу Сліпому. У відповіді на її лист Йосиф Сліпий виправляє деякі неточності та пояснює Христині, яким чином їхня родина була переведена на латинський обряд і спольщена. Він, зокрема, пише: “Вишневецький оснував Вишнівчик біля Зарваниці. Він там, очевидно, поселив своїх, і з ними Янусєвича, побіч латинської церкви. Янусєвич, який говорив, впрочім, по-українськи, оженився з українкою (рускою), з дому Свірська, яка була греко-католичка і українка (руска). А що костел латинський — польський, був в межу з Янусєвичом, то він похрестив свої діти на латинське, бо церква була 1 і ½ км дальше від Янусєвича. Так і твоя прабабця Варвара, а моя бабка, була охрещена в латинськім обряді зовсім неправильно, бо пізніше, як жена Романа Дичковського, похрестила своїх шість доньок на польське, так що властиво і твоя бабка, а моя тета Розалія, правильно мали би бути нашого греко-католицького обряду. І мої сестри Франя і Ґеня придержувалися греко-католицького обряду, хоч були хрещені по-латинськи” (див.: ІА УГКЦ, ф. Патріярх Йосиф Сліпий, оп. 1, спр. 5: “Листування з родиною”, б.п.).

(обратно) 63

Село Хмелівка (Винявка) лежить у 20 км на південний захід від Теребовлі. Село засноване ще за часів Хмельниччини (близько 1649 р.) і навіть, можливо, назване Хмелівкою на честь Богдана Хмельницького. Назва “Винявка” з’явилася дещо пізніше, коли король подарував це село певному шляхтичеві Винявському за якісь заслуги, і той за згодою влади змінив його назву. В 1809 р. коло села