Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Дізнавшись, що на державні виплати, на котрі вдома ледве зводили кінці з кінцями, в Австрії можна жити в розкішних готелях, навіть безробітні англійці і ті з’явилися, аби скористати з ситуації. Ніхто з місцевого населення не хотів австрійських крон, які, між іншим, торговці вже і не приймали, й існувала реальна боротьба за змогу обміняти їх на іноземну валюту або ж будь-який інший товар. Фрейд найняв викладача іноземної мови, аби підкріпити свої хиткі знання англійської, щоб бути в змозі проводити сеанси аналізу для американців, які щедро платили американськими доларами{88}.

У жовтні 1922 року консервативний канцлер, член Християнсько-соціальної партії Ігнац Зайпель отримав від Ліги Націй добрячий куш у розмірі 26 мільйонів фунтів для стабілізації виснаженої економіки держави. Наступного року під драконівським наглядом з боку інших країн — постійних членів Ліги, які наполягали на тому, щоб Австрія позбавилася від надмірної бюрократії, держбюджет було збалансовано. Того року Відень, в якому, на відміну від інших регіонів країни, соціал-демократи мали беззаперечну більшість, було оголошено окремою від сільської Нижньої Австрії[22] провінцією. Отже, соціал-демократи отримали повноваження піднімати податки в регіоні та імплементувати грандіозну програму реформ без потреби у ратифікації їх радикальної політики неприхильною до них законодавчою асамблеєю Нижньої Австрії. Виключена з апарату державної влади, користаючи з нового періоду процвітання, Соціал-демократична партія зосередилася на перетворенні Відня у «Мекку соціалістів» — змодельовану за прикладом Заходу альтернативу більшовицькому експерименту.

1923 року нове місто-держава ввело податок на утримання житлового фонду та об’єктів соціально-культурної сфери (тягар, що лягав на плечі бізнесменів та поступово вимираючого середнього класу); задля компенсації страшенного браку нерухомого майна й вирішення питання розчищення міських нетрів вже до кінця року було побудовано 2256 нових сімейних квартир. Упродовж наступного десятиліття було зведено 400 величезних (декотрі з яких простягалися на декілька кварталів) комунальних багатоквартирних будинків із розлогими внутрішніми дворами. Таким чином, житловий фонд зріс на 11 %, давши оселю 200 000 осіб, з яких стягували лише номінальну орендну плату. Нові «народні квартирні палаци», як їх називали, містили бібліотеки, культурно-спортивні центри, клініки, пральні, спортзали, басейни, кінотеатри та кооперативні магазини. Гордістю цих кварталів був будинок Карл-Маркс-Гоф, який спроектував один із учнів Отто Ваґнера. Ще один будинок назвали на честь Фрейда.

Християн-соціалісти, які ставилися до цих бастіонів критично, називали їх «червоними фортецями», підозрюючи, що ті розміщені стратегічно й спроектовані таким чином, аби з легкістю стати оборонними спорудами на випадок громадянської війни. Відень оточувала щільна забудова навколишніх провінцій, від яких місто тепер було відокремлено і політично, і географічно, тому проектувальники не могли розширювати його межі за допомогою паркових містечок-сателітів. Історик Гельмут Ґрубер описував ці нові житлові квартали як відображення статусу самого Відня тих часів — острів соціал-демократів у державному морі християн-соціалістів: «Закритий, ізольований та оборонно-орієнтований, — писав він, — то були анклави всередині анклаву»{89}.

Однак, соціал-демократи сподівалися, що форма «соціалізму на випередження», яку вони практикували, ширитиметься країною й стане для них трампліном до повернення назад до уряду. 1923 року відсоткова частка виборців, що віддали за них голоси на національних виборах, сягнула 39 %, але на місцевих виборах у Відні вони могли розраховувати на підтримку від двох третіх населення. У сповненому краху й розчарування післявоєнних років Відні соціал-демократи змогли відновити впевненість у революційній ідеї того, що модернізм — відтворений у функціональних, раціональних формах створеної ними архітектури — міг змінити людські життя на краще. Соціал-демократ Отто Бауер гордо стверджував, що це його партія «творила революцію людських душ»{90}.

Християн-соціалісти бурмотіли про «податковий садизм», а Відень, як і Вéймарський Берлін[23], тим часом ставав моделлю соціального добробуту: у місті з’явилися не лише відмінні темпи забезпечення людей державним житлом, але й завидна якість послуг у сфері охорони здоров’я. Займаючи посаду голови комітету міської ради Відня з питань соціального забезпечення, Джуліус Тандлер, колишній Райхів викладач анатомії, відповідав за стан громадського здоров’я та добробуту містян. Соціал-демократи не знали спину й тепер дбали про кожного громадянина, як то кажуть, «від колиски до могили». Тандлер завідував питаннями дошкільної підготовки дітей та ініціював створення у місті дитячих садків та центрів соціального забезпечення дітей, а також взявся за організацію будівництва численних басейнів та гімназій. За його правління рівень смертності, порівняно з довоєнними часами, знизився на чверть, і, завдяки урядовій програмі кількісного зростання пологових будинків, дитяча смертність стала для Відня проблемою удвічі менш вагомою.

Хоча й держава цього не фінансувала, але той факт, що 1922 року в місті, за адресою Пеліканґассе, 18, відкрилася безплатна психоаналітична клініка, у якій сеанси проводили всім, не зважаючи на їхню платоспроможність, варто розглядати саме в контексті політики благодійного патерналізму, яку вели Тандлер та Соціал-демократична партія.

У вересні 1918 року Зигмунд Фрейд виступив із промовою на П’ятому міжнародному конгресі психоаналітиків у Будапешті{91}. Це було за два місяці до підписання перемир’я (Райх щойно приїхав до Відня у відпустку), і практично усі 42 аналітики, які відвідали конгрес, були у військовій формі, бо ж їх призвали до війська лікувати солдатів і офіцерів від неврозу, набутого в результаті військових дій. Нечуваний успіх, якого ті досягли в реабілітації військових, підняв планку поваги до прихильників психоаналізу зі сторони суспільства на заздрісний для прихильників традиційної психіатрії рівень. Але Фрейд, замість того, аби розмірковувати про очевидні проблеми цивілізації, вдивлявся у майбутнє: «Свідомість суспільства прокинеться, — пообіцяв він своїм слухачам. —