Сад забутих плодів - Тоніно Гуерра

Дехто твердить, що на картині, яка зображає Святого Антонія в оточенні різних тварин, є одна вівця, якої там раніше не було.

Рівчачок

Відколи в Біче[7] помер чоловік, вона здебільшого балакає до курки. Сидячи на східцях ґанку, жінка частує свою улюбленицю замоченими висівками з каструлі.

Тоді курка йде на прогулянку — на площу або ще кудись, куди їй заманеться. Згодом Біче виходить на вулицю й розпитує дітлахів, чи не бачив хто, куди пішла курка. Щоранку вони з куркою вдвох заходять до церкви, де на мурі було зображення Мадонни на троні, — вона в тисяча дев’ятсот чотирнадцятому плакала напередодні Першої світової війни. Тоді всі жінки Ріміні й Равенни приходили сюди помолитися за своїх синів і чоловіків, які перебували в небезпеці.

Потім війна закінчилася, і вже хто з неї повернувся, той повернувся. Вода капотіла зі стелі, а потім сніг провалив покрівлю.

Церква стояла геть занедбана, живопис поступово облупився з муру й перетерся на порох. З усього образу зостався тільки рівчачок у тиньку від сліз Мадонни в дні її плачу.

Біче стає навколішки перед цим кривим жолобком, і курка присідає поруч із нею.

Дзвін

/Ніно Кампані[8]/

Церква стоїть неподалік цвинтаря, де похована дівчина на ім’я Унікетта. Щоб оглянути дзвін, чи не древніший за саму гору, треба видертися на дзвіницю — з метр завширшки — спершу драбиною до середини дзвіниці, там пролізти отвором у мурі всередину, а далі — іншою драбиною, іще вище. Ніхто не знає, хто зробив дзвін і якого року.

Якогось дня прибув учений із Сантарканджело, вісімдесятилітній чоловік, що досліджує письмена у старовинних книгах або на каменях. Друг із Пеннабіллі допоміг йому мало-помалу видертися однією, а потім другою драбиною, аж доки вони, заледве живі з утоми, дісталися дзвона.

Щойно професор побачив старезний дзвін, що висить під склепінням дзвіниці просто над проваллям, він обхопив його обома руками і стискав в обіймах упродовж десяти хвилин, наче сина, що повернувся з війни. Потім відірвався від нього, і вони з другом обережно зійшли додолу обома драбинами.

Щойно спустившись, професор енергійно обтрусив пальто від пилюки і сказав, що дзвін відлив Якобус Аретінус у 1316 році. Як він спромігся розгадати цю загадку, відомо тільки Всевишньому, бо на тому боці, який можна оглянути, дзвін гладесенький і на ньому немає жодної дати.

Утім, через рік професор розповів, що напис міститься на протилежному боці дзвона, і він прочитав його, обмацуючи пальцями. Ось чому він обнімав дзвін — із цією лише метою.

Велика церква

Кінотеатр «Зала Еден», куди взимку старі приходили з грілками і де глядачі стежили за історіями про слонів, зачинений уже десять років.

Але час від часу священик показує тут документальний фільм про Велику Церкву, якою вона була, перш ніж її висадили в повітря, бо потребували щебеню для шляхів. А церква ж та була, стояла на стрімчаку, величному, як гора.

У фільмі можна побачити дзвіницю, навколо якої пурхають голуби, а всередині церква сповнена відблисків із великих вітражів.

Мій батько саме закурював сигару того ранку, як її підірвали, а в небо здійнялася хмара пилу, у якій скалки дзвонів гули, наче оси, разом із уламками мармуру, на яких викарбувані імена двох хлопців, що загинули на війні.

Але тепер, на екрані кінотеатру, Велика Церква знов ціла-цілісінька, і люди залишають залу вдоволені.

Вишневе листя

/Андрієві Тарковському/

Над Кастельдельчі височіє церква без покрівлі, мури якої спираються на віти вишневого дерева, що проросло крізь підлогу й гілками торкає небо.

У квітні вишня в цвіту, і біле марево повільно спускається з дерева, лягаючи в долину; тоді приходить час плодів, і дрозди та лісове птаство ласують ягодами; тим часом листя починає червоніти й потроху опадає з дерева.

Коли хто-небудь вступає в церковні мури, аби просити про якесь благо, і саме цієї миті падає листочок, це вважається знаком згори й означає, що прохання прийняте прихильно.

Тарковський сюди навідався в листопаді й хотів просити про щось дуже велике, але листя вже геть облетіло й тепер правило за ліжко для двох овець, що спали на ньому.

Чш-ш!

/П’єрі Бенедетті/

Священик парафії Монтелабреве ще два тижні тому почувався добре. Раптом він упав на ліжко й помер, обіпершись головою на двох блакитних павичів, намальованих на стіні.

І саме за секунду до того, як назавжди заплющити очі, він подивився на свою племінницю, що сиділа поруч, і, піднісши вказівний палець до вуст, сказав тихо, наче відітхнув: «Чш-ш!» Себто він звелів їй мовчати.

Мовчати про що? Чи то йому вже вчувалися інші голоси? Можливо, музика лунала йому з високості? Чи племінниці не варто було нікому розповідати, що він помирає? Чи, може, то була порада взагалі якнайменше балакати без потреби? Чи то він собі самому наказував утриматися від слів, що пекли йому в роті?

З того дня племінниця, зрозумівши, що такі речі ні з ким не треба обговорювати, часто повертається в ту кімнату, аби поглянути на двох блакитних павичів, які поступово зникають із муру.

Білий кінь

Я не міг звільнитися від того паскудства, що залишив мені в голові сон. Уві сні мені привиділась оголена Мадонна, прив’язана під черевом білого бігового коня, і я бачив її всюди, хоч би навіть вдивлявся в каміння, яким біжать води Марек’ї, такої прозорої, що, здається, її в тому руслі немає.

Тоді нав’язливе видиво таки залишило мене, і я рушив піщаною стежкою, що веде до акацій на березі: вони завмерли, простягнувши до сонця нерухомі листочки; якщо раптом один упаде, одірвавшись од своєї галузки, тут-таки за ним облітає сотня інших із усіх гілок.

А потім, так само несподівано, знову все завмирає, наче за помахом чарівної палички. І це стається не через раптовий повів вітру, а ймовірно, тому, що старі листочки хочуть померти всі разом.

Коли я дійшов до каплиці святої Вероніки, то побачив, що вона перетворена на стайню. Білий кінь, абсолютно схожий на того, що я бачив уві сні. Що далі? Далі я втік звідти.

Неслухняна курка

З Кайолетто забрали навіть небіжчиків, залишивши ями, які потім заповнила вода. Хати стоять пусткою.

Усередині церкви, що сховалася в горіховому гаю, Святий Антоній із пап'є-маше зостався стояти серед лопат і драбин. Колись, як відзначали велике свято, зображення