Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

318

Там само. С. 85 – 86.

319

Там само. С. 86.

320

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 91.

321

Там само. С. 92.

322

Там само. С. 91.

323

Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. С. 92.

324

Там само. С. 29.

325

Там само. С. 29 – 31.

326

Там само. С. 93.

327

Там само. С. 32.

328

Там само. С. 93 – 94.

329

Вираз самого Шевченка. (Авт.)

330

«Перебендя» – вірш Шевченка, написаний орієнтовно 1839 р. у Петербурзі… Твір уперше надрукований у «Кобзарі» 1840 р. з присвятою Є. Гребінці. В наступних виданнях присвяту знято. В «Перебенді» відобразилися літературно-естетичні погляди молодого Шевченка, його думки про місце поета в суспільстві. В центрі твору – образ народного співця, кобзаря Перебенді. До теми поета часто звертались письменники від Горація до А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова. В українській літературі до Шевченка образи народних співців створили М. Маркевич, Л. Метлинський, Є. Гребінка та інші. Аналізуючи вплив літературних джерел на створення образу Перебенді, І. Франко відзначав, що Шевченко зумів «впливи ті щасливо перетопити в одну органічну і глибоко поетичну цілість». Образ Перебенді складний. У першій частині вірша показано тісні зв’язки поета з народом. Він знає запити людей, його пісенний репертуар широкий, розрахований на різні прошарки села, на різні випадки життя. Це пісні веселі й сумні, побутові й історичні. За свою натхненну творчість, яка людям тугу розганяє», Перебендя користується народною любов’ю і повагою. Тут його постать, за висловом І. Франка, наскрізь реальна. В другій частині твору образ народного співця переростає в узагальнений образ поета, він наділений романтичними рисами. Жадоба пізнання, волі і натхнення веде його на простори, де «степ, як море широке, синіє», де «думка край світа на хмарі гуля». Втеча Перебенді від людей є відображенням суперечності між поетом і людським загалом, якому чужа поетична мрія. У вірші є натяки на соціальну зумовленість цієї суперечності. Однак протест митця проти тогочасного суспільства ще романтично абстрактний. Образ «божого слова» в поезії позбавлений релігійного змісту і виступає символом народної правди (подібно до образу «божественного глагола» у вірші О. Пушкіна «Пророк»)…». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 89.)

331

Листи до Тараса Шевченка. К., 1993. С. 5 – 6.

332

Башуцький Олександр Павлович (1803 – 1876) – російський письменник, видавець, журналіст. Із дворян Чернігівської губернії. В 1824 – 1832 рр. – ад’ютант петербурзького військового губернатора, з 1841 р. – помічник статс-секретаря Державної ради по департаменту законів. Був одружений з племінницею Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Марією Андріївною. Ініціатор і упорядник альманаху «Наши, списанные с натуры русскими», до участі в якому залучив В. І. Даля, Г. Ф. Квітку-Основ’яненка, Є. П. Гребінку, В. Сологуба, І. І. Панаєва. Цей альманах Г. Ф. Квітка-Основ’яненко називає «мудрою книжкою». (Листи до Тараса Шевченка. С. 192.)

333

Нарис Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, написаний для видання О. П. Башуцького. Нарис надруковано з ілюстрацією, виконаною Шевченком. (Там само.)

334

Нарис Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, написаний для видання О. П. Башуцького. Нарис надруковано з ілюстрацією, виконаною Шевченком. 8 – 9.

335

Корольов Пилип Миколайович (1821 – 1894) – викладач 2-ї Харківської гімназії. Захопившись поезією Шевченка, поширював серед харків’ян передплатні квитки на видання його творів. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 218.)

336

Нарис історії української літератури. К., 1945. С. 135 – 138.

337

Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. С. 70 – 73.

338

Художник – друг Шевченка.

339

Іван Дзюба. Тарас Шевченко. Життя і творчість. К.: Видавничий дім «Київсько-Могилянська академія», 2008. С. 93.

340

Михайло Чалий. Життя і творчість Тараса Шевченка. С. 93.

341

Невідомий Петро Мартос. Нові матеріали про видавця «Кобзаря» 1840 р. С. 36 – 46.

342

Синхронні відгуки див.: (Минаев Д. Д.) Дневник тёмного человека // Русское слово. 1863, № 7. Отд. 3. С. 40 – 42; М. Лазаревский. Ответ на статью П. М-са о Шевченке. // Санкт-Петербургские ведомости. 1863. 18 сент. (Неповний передрук в українському перекладі див: Спогади про Шевченка. К., 1958. С. 255 – 257.)

343

Див. С. Венгловський. Шевченко, Гоголь та геростратова слава Петра Мартоса. // Книжник, 1990, № 3. С. 36 – 45.

344

Павло Максимович Федченко (народився 12 липня 1920 р.) – український радянський літературознавець. Автор праць про Шевченка: «Слово про Кобзаря» (К., 1961) в книзі «Світова велич Шевченка», (т. 2) і «Тарас Шевченко – великий співець дружби народів» та ін. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 300.)

345

П. Федченко. Доля Кобзаря. // Літературна Україна. 1990. 24 травня.

346

Валерія Леонідівна Смілянська (1935) – український радянський літературознавець. Автор розділу «Дослідження біографії» колективного твору «Шевченкознавство. Підсумки і проблеми» (К., 1975) та циклу робіт з історії створення наукової біографії Шевченка. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 226.)

347

І. Франко. Твори: у 50 т. К., 1984. Т. 41. С. 276.

348

Нарис історії української літератури. С. 138 – 139.

349

М. Т. Яценко. Українська романтична поезія 20–60 років ХІХ ст. Українські поети-романтики. Поетичні твори. К., 1987. С. 18. Далі цитуються викладені у передмові до збірника наукові положення автора.

350

Про них розповідає в 14-й главі своєї праці «Мазепа» М. І. Костомаров, який пише: «Мужики, возбуждаемые универсалами гетьмана Скоропадского, стали составлять шайки и нападать на шведов; и мы, – замечает Адлерфельд, – неожиданно очутились в необходимости постоянно драться с жителями того края, куда мы вошли. Это сильно огорчало старика Мазепу, который пришёл в неописуемую скорбь, когда услышал, что русские овладели в Белой Церкви его сокровищами, а он на них возлагал надежды. (Примітка Костомарова: «Спостережливий шведський мемуарист побачив, що Мазепу більше засмутила втрата ще однієї скарбниці, ніж вибух народного гніву проти загарбників. Але для Карла ХІІ і його оточення початок всенародної війни проти них виявився цілковитою несподіванкою: ошукані Мазепою, вони повірили, що людність України підтримує їх. – М. К.).

351

Д. Наливайко. Європейський контекст для українського романтизму // Критика, № 5. 1999.

352

Історія української літератури ХІХ століття. Книга перша. К., 2005.