Спомини - Йосип Сліпий

Врешті я постановив, що наступні три священики: отець Зафійовський, отець Чорняк та отець Василь Величковський, ЧНІ (недавно звільнений з таборів, він проживає у Львові), що перебувають у Львові, мають разом вирішувати складні питання, в той час як адміністратором залишається отець Зафійовський.

Коли завдяки батьківській турботі Вашої Святости я був звільнений з тюрми, то перед від’їздом до Риму я покликав до Москви, за дозволом Міністерства внутрішньої безпеки Російської Соціялістичної Федеративної Республіки[844], отця Василя Величковського (1903 року народження, висвяченого у 1925 році) і в понеділок 4 лютого цього року в номері готелю “Москва” (6 поверх, № 124) під час бінарної Св. Літургії[845] висвятив його на єпископа Луцького. Після Св. Літургії я пояснив йому, що мушу їхати до Риму. Я показав і передав йому дорогоцінний лист Вашої Святости, — а отже дав зрозуміти, що я їду до Риму, щоб виконати шанований наказ Святого Отця, а не щоб рятувати власну особу.

V. Перемиська єпархія. На чолі Перемиської єпархії в 1945 році стояв правлячий єпископ Кир Йосафат Коциловський[846] та його єпископ-помічник Кир Григорій Лакота[847]. Коли єпископський осідок разом з частиною Перемиської єпархії опинився в межах Польщі, владика Коциловський подбав про номінацію двох генеральних вікаріїв для тої частини єпархії, що опинилася на території Радянського Союзу: отця Михайла Мельника[848] та отця Миколи Панаса[849]. На жаль, перший згодом апостазував, а другий мало що зміг зробити. Тому майже всі священики вказаної частини Перемиської єпархії приїжджали до Львова, щоб отримати необхідні вказівки для своєї важкої душпастирської праці.

Після смерти владики Коциловського в 1947 році та владики Лакоти в 1950 році я мав намір, за схваленням Святого Престолу, висвятити на єпископа вищезгаданої частини Перемиської єпархії отця Івана Чорняка, що походив з цієї єпархії, однак зреалізувати цей намір виявилось неможливо[850].

VI. Станиславівська єпархія. Правлячий єпископ Станиславова і його помічник, відповідно — владика Григорій Хомишин