Зима наближається - Гаррі Кімович Каспаров
Протягом усього 1992 року сербські воєнізовані формування вбивали мирних громадян і тероризували мусульманське населення. Буш наполягав на тому, що діяти потрібно через ООН, але це мало прогнозовано абсурдні й трагічні результати. Наприклад, накладене на регіон ембарго на постачання зброї переважно завадило боснійцям захищатися проти сербів, які й так були добре озброєні.
Наступного дня після президентських виборів у США, 4 листопада 1992 року, я написав передову статтю для «Волл-Стрит Джорнал», що, по суті, стала відкритим листом до президента США, старого чи нового. Я написав, що не маю сумнівів, що серйозне попередження Мілошевичу від Джорджа Буша могло б зупинити агресію й криваву етнічну війну в Югославії. Весь світ бачив кадри з Кувейту та Іраку, що показували наслідки американського військового вторгнення, і всі знали, що Сполучені Штати здатні на великі військові здобутки, якщо на це була їхня воля.
Я також закликав повернутися до сильного морального лідерства й покінчити з лицемірством, коли стабільність ставили вище від демократії та свободи: «Наближення глобальних змін вимагає сильного морального лідерства, і лише США є достатньо могутніми та політично кредитоспроможними, щоб ухвалювати рішення та вживати заходів, необхідних для нового світового порядку... Чистої води ідеалізм, скажете ви? Можливо, але я хочу вірити, що вчора Америка обрала лідера світу»[10].
На жаль, як ми знаємо, Америка обрала Білла Клінтона. Кампанія Клінтона 1992 року вміло використала поточну рецесію та кінець Холодної війни для прикриття відсутності в нього кваліфікації на міжнародній арені. Клінтон дав усім зрозуміти, що є представником нового покоління, яке хоче покінчити з минулим та всіма важкими зобов’язаннями по всьому світу, і американський народ, здається, на це погодився. Якщо потрібні якісь символи, то основною музичною темою кампанії Клінтона була пісня з рядками «Не припиняй думати про завтра» та «Учора вже пішло».
Жахіття в Югославії стали відомі західним ЗМІ якраз тоді, коли Клінтон став президентом. Фото таборів боснійських сербів для інтернованих, переповнених схожими на скелети в’язнями, одразу нагадували людям кадри звільнення концтаборів Дахау та Бухенвальд. У серці Європи знову відбувалися етнічні чистки. Проте, усе ще гаючи час разом з ООН та Європою, Клінтон не зумів переконати лідерів Франції Франсуа Міттерана та Великої Британії Джона Мейджора зняти ембарго на постачання зброї. Окрім того, новий президент відмовився почати односторонні військові дії без дозволу своїх партнерів із НАТО в Європі.
Коли ж НАТО нарешті втрутилося через понад два роки, почавши перші у своїй історії військові дії, приблизно 140 тисяч людей уже померли, а мільйони стали біженцями. Навіть коли миротворчі сили ООН були вже на місці, геноцид та скоординовані акти насильства тривали. Можливо, ви пригадуєте артилерійські обстріли ринку в історичному центрі Сараєва в лютому 1994 та серпні 1995 років, коли загалом було вбито понад сто цивільних осіб, а ще більше поранено. Кадри другої з цих варварських атак спонукали нарешті НАТО розпочати повітряні удари проти військ боснійських сербів. Разом із липневим наступом об’єднаних сил Боснії та Хорватії, які звільнили Кнін та Біхач, ці удари НАТО допомогли примусити Мілошевича підписати Дейтонські угоди та покласти війні край.
Тим часом Росія підтримувала своїх «сербських братів» та допомагала відкласти дії Заходу, як вона зробить це знову в 1999-му під час операції НАТО проти сербських військ, що атакували косовських албанців. У випадку Косова Клінтон уже не зволікав із військовим втручанням. Він навіть виступив 24 березня 1999 року перед американським народом по телебаченню із сильною промовою щодо причин початку бомбардувань літаками НАТО сил Мілошевича. Читаючи це сьогодні, я просто вражений тим, наскільки звернення Клінтона могло б і мало б бути застосоване до нинішніх подій в Україні.
Його б варто переглянути та зачитати повністю, але я наведу лише кілька ключових рядків: «Ми діємо, щоб захистити тисячі невинних людей у Косовому від нарощення військового наступу. Ми діємо, щоб попередити більш масштабну війну, розсіяти порохову діжку в серці Європи, що вибухала вже двічі в цьому столітті з катастрофічними наслідками. І ми діємо, щоби бути разом із нашими союзниками заради миру. Діючи зараз, ми підтримуємо наші цінності, захищаємо наші інтереси та просуваємо справу миру».[11]
Клінтон продовжив пояснювати, — він завжди був майстром пояснень, — чому Косово має значення, чому це віддалене місце, про яке рідко хто з американців узагалі чув, було життєво важливим для інтересів США та чому було важливо діяти швидко, поки не стало ще гірше. У Косовому, як і з нинішнім вторгненням Путіна в Україну, жодна країна НАТО об’єктом нападу не була. Але Клінтон продовжував: «Якби ми та наші союзники дозволили цій війні тривати без жодної реакції, президент Мілошевич сприйняв би наше коливання як ліцензію на вбивство... Уявіть, що могло б статися, якби ми та наші союзники вирішили натомість просто пошукати інший шлях, коли ці люди були вбиті просто на ганку НАТО. Це могло б дискредитувати НАТО, наріжний камінь, на якому базується наша безпека вже впродовж 50 років... Якщо ми засвоїли щось зі століття, що прямує до завершення, то це те, що коли Америка збирається бути заможною та безпечною, нам потрібна заможна, безпечна, неподільна та вільна Європа».
Знову браво! Поставити «Україна» замість «Косово» та «Путін» замість «Мілошевич», і президент Обама міг би повторити це майже дослівно на мою велику втіху. І знову це потужне ствердження важливості морального лідерства, а також застосування сил США та НАТО для захисту невинних життів прозвучало б непробачно пізно. Потужний заключний параграф книги Буша-старшого, яку я цитував раніше, про ухилення Америки від виконання її обов’язків та індиферентний відступ, безумовно, став сигналом для Клінтона, який на час її видання перебував посередині свого другого президентського терміну. І, нарешті, після вагань щодо Боснії та недооцінки геноциду понад 800 тисяч людей у Руанді 1994 року в передостанній рік свого восьмирічного правління Клінтон був готовий застосувати непереборну міць Америки для правильних справ без затримки.
Через сімдесят дев’ять днів після початку кампанії з бомбардування літаками НАТО сербські війська були виведені з Косова й близько мільйона людей дістали можливість повернутися до своїх домівок. Згадайте про Косово, коли почуєте від когось популярний аргумент, що надання Україні зброї може лише «загострити конфлікт» або «призвести до Третьої світової війни». Звісно, сценарії та опоненти різні — Росія не Сербія, а Путін — не Мілошевич. Але урок у тому, що з упевненого застосування сили
