Спомини - Йосип Сліпий

з Вячеславом Молотовим та Лазарем Кагановичем спробував взяти реванш та усунути Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС, за що був виведений зі складу ЦК. У 1957–1961 pp. працював директором Усть-Каменогорської гідроелектростанції та Екібастузької теплоелектроцентралі. У листопаді 1961 р. виключений з КПРС (і ніколи не поновлений) та відправлений на пенсію. В останній період життя навернувся на православну віру і служив паламарем у соборі Богоявлення в с. Єлохово під Москвою. Помер 14 січня 1988 р. Про нього див.: Р. К. Баландин. Маленков. Третий вождь Страны Советов. Москва 2007; А. Г. Маленков. О моем отце Георгии Маленкове. Москва 1992. ">[737], нема спірних міждержавних справ, які не могли би бути полагоджені в мирний спосіб, то не видно причини, чому не можна би це зробити з унормуванням дипломатичних відносин між Радянським Союзом і Католицькою Церквою, тим паче, що тут не входить в гру ані атомна бомба, ані кількість армій, ані таке інше. Все ж таки з цілою вагою треба підкреслити, що стоять проти себе два найповажніші сучасні контраґенти: Католицька Церква-Рим, найбільша моральна сила і найстарша діюча установа (інституція) в світі — з одного боку, і Радянський Союз, 1/3 цілого земського шару, одна з наймогутніших держав, нині пострах для усього світу. На якому становищі хто не стояв би, то об’єктивно мусить признати, що нема нині в світі чинника, що міг би рівнятися з моральним впливом, досвідом і надбаннями Католицької Церкви, що існував би 1953 роки і з віку у вік могутнів.

Вже по написанні мойого “Pro memoria”, переглядаючи “Византийский временник” VI (1953), 320 ст., я стрінувся з висловами одного радянського ученого М. М. Фрейденберга, впрочім неприхильного до Католицької Церкви, що потверджують мій погляд: “В последнее время Ватикану отводится все более и более значительная роль в планах международной реакции. Ватикан приобретает особое внимание благодаря своему огромному опыту пропаганды реакционной идеологии, накопленному в течении столетий”[738].

3 другого боку, нема держави в світі з так безмежними і різноманітними просторами і з такими величезними скарбами і впрост ґіґантськими можливостями розвою на майбутнє, як Радянський Союз.

6. Ввиду того не є байдужим Папі спасіння душ і доля католиків в Радянському Союзі. Навпаки воно завжди лежало і лежить йому на серці і стояло і стоїть в осередку всіх його думань і діянь. Так теж не є рівнодушним і не може бути у майбутності для Радянського Союзу мати завжди проти себе на світовій арені вороже наставлення цеї моральної потуги, заодно загрожену добру опінію за кордоном, яка стоїть під її безумовним впливом і є немов язичком, що перехилює вагову терезку з міжнародним баґажем на противному боці, а внутрі держави мати постійно невдоволене велике число своїх підданих, які чекають з запертим віддихом розв’язки своєї реліґйної справи. Як же ж тут, з огляду на загрожені міжнародне положення і так вагітні рації, не шукати спільної мови і не старатися за всяку ціну, коли вже не повернути зразу цей язичок в свій бік, то бодай тим часом поставити його в статичне положення і тим значно відтяжити своє міжнародне положення і скріпити політику мира, на якій так дуже залежить правительству Радянського Союзу. Тому я глибоко переконаний, що остаточне порозуміння є правдоподібне і можливе і, що найважніше, принесло би неоцінені користі для обох сторін.

7. Мої предложення діляться на дві часті: на загальну, що дотичить положення Католицької Церкви в Радянському Союзі і зміну її опінії за кордоном в користь радянської держави, та на частинну, але тісно пов’язану з першою, що відноситься, зокрема, до мене як митрополита Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі.

II. Загальні дезидерати

1. Найважнішою передумовою для корисного і успішного розвою цілої справи я вважаю створення прихильної атмосфери по обох боках. Вона уможливила би майбутні евентуальні переговори між Міністерством закордонних справ Радянського Союзу і Секретаріятом Стану Ватикану. У тій ціли правительство Радянського Союзу вжиє із свого боку засобів, щоби:

2. Радянська преса запрестала їдкі випади проти реліґії, Католицької Церкви, зокрема проти Папи і Ватикану.

3. Правительство припинить нагінку, переслідування і репресії Католицької Церкви в Радянському Союзі і позволить на богослужебні відправи всім католицьким єпископам і священикам, котрі з тим криються, будучи на нелеґальному становищі.

4. Зокрема Греко-Католицьку Церкву правительство перестане вважати антидержавним чинником і як таку її трактувати. Вправді, загальний лозунґ звучить, що “реліґія” в Радянському Союзі не переслідується, але одверто і щиро кажучи, хто того придержується і хто в те вірить?

5. Щоби дати доказ справдішньої реліґійної толеранції, правительство дозволить на богослуження в ляґерах, бо це причиниться до усунення великих упереджень і відверне неприхильну увагу переважаючого числа віруючих в’язнів в дуже корисний для держави бік.

6. Правительство відпустить з ляґрів єпископів і священиків, а в дальшій черзі старців і молодь, якщо тому не стоїть на перешкоді справді щось поважного і обоснованого. Завдяки тому наступило би колосальне відпруження, бо все-таки треба здавати собі з того справу, що в ляґерах накопичена сила від’ємної і мінусової енергії. Вона криє в собі страшну ненависть і їдь і затроює людям в ляґері і поза ляґером (словом, в цілій державі) життя. В’язнів є велика кількість, і всі вони мають дома родину, сім’ї, друзів, товариські і професіональні зв’язки, і всі вони в найвищому напруженні ждуть якогось спасіння, звідки би воно не прийшло. Поминаю вже незаперечний факт, що дуже багато між киненими за “забор” суспільного і громадського життя силою тимчасових, бо переходових, внутрідержавних кон’юнктур і закордонного положення є незвичайно цінними горожанами і могли би ще