Ґоморра - Роберто Сав'яно
Гнучкість сучасної економіки дозволила невеликим групам управлінських босів, керуючих сотнями підприємств у чітко окреслених секторах, контролювати соціальні та фінансові сфери. В результаті постала нова структура — значно гнучкіша, аніж Коза Ностра, і набагато доступніша для нових альянсів, аніж калабрійська Ндранґета, — яка безперервно залучає нові клани і вдається до нових стратегій проникнення на ринок найновішої техніки. Десятки поліцейських операцій, здійснених за останні роки, виявили, що і сицилійській мафії, і Ндранґеті доводилося придбавати великі партії наркотиків тільки через посередництво неаполітанських кланів. Картелі з Неаполя і Кампанії постачали кокаїн та героїн за помірними цінами, тому купувати ці наркотики у них виявилося легше і в кінцевому підсумку дешевше, аніж купувати їх напряму у південноамериканських чи албанських ділків.
Незважаючи на реорганізацію кланів, Каморра являє собою найсоліднішу злочинну організацію Європи в плані чисельності. На кожного сицилійського мафіозі припадає п’ять каморристів і вісім — на кожного члена Ндранґети. Загалом, у три-чотири рази більше, аніж в інших організаціях. Постійне перебування Коза Ностри в центрі уваги масмедіа та одержимість репортерів вибухами бомб, влаштованих мафією, спричинилися до того, що Каморра залишалася в тіні практично невідомою. Коли настала доба постфордистської перебудови виробництва, неапольські клани облишили політику дрібної фінансової допомоги широким масам, чим і можна пояснити подальший сплеск дрібної злочинності в цьому місті. Групам каморристів більше не треба здійснювати всеохоплюючий контроль армійського типу, принаймні — не завжди і не скрізь, бо їх головна бізнесова діяльність здійснюється тепер за межами Неаполя.
Розслідування, проведені неапольським прокурором з Антимафіозного відділу, свідчать, що гнучка об’єднана структура Каморри повністю трансформувала соціальну тканину мафіозних сімей: тепер вони не утворюють дипломатичних альянсів і не укладають стабільних пактів; натомість вони функціонують скоріше як бізнесові комітети. Гнучкість Каморри відображає її потребу швидко переміщувати капітали, започатковувати і ліквідовувати компанії, організовувати обіг коштів, а також швидко вкладати гроші в нерухомість без географічних обмежень чи сильної залежності від політичних посередників. Кланам більше немає потреби організовуватись у великі формування. Нині яка-небудь група людей може вирішити об’єднатися, щоб грабувати, розбивати вітрини магазинів і красти, не ризикуючи при цьому загинути чи потрапити до лабетів клану. Банди, що навісніють у передмістях Неаполя, не складаються виключно з індивідів, охоплених бажанням набити свій гаманець, купити модну машину чи жити у розкоші. Ці люди знають, що об’єднавши свої зусилля та піднімаючи рівень та обсяг насильства, вони часто покращують свій економічний статус і стають рівноправними переговірниками в стосунках з кланами. Каморра складається з груп, серед яких одні подібні вошам, що ненаситно висмоктують ресурси, пригнічуючи увесь економічний розвиток, а другі функціонують як активні й гнучкі новатори та раціоналізатори, що виводять свій бізнес на нові висоти розвитку та торгівлі. Опинившись посеред цих двох протилежних, однак взаємодоповнюючих течій, соціальна тканина міста лопається і рветься. В Неаполі жорстокість є найскладнішою і водночас найдоступнішою стратегією, за допомогою якої можна стати успішним бізнесменом. Атмосфера міста — це атмосфера війни, її можна відчути кожною порою тіла; в ній витає ядучий сморід поту, а вулиці перетворилися на спортзали під відкритим небом, де шліфують навички грабувати, красти та займатися розбоєм. Там вчаться гімнастики сили та влади, вміння прискорювати економічне зростання.
Міські межі Системи значно поширилися і зросли як на дріжджах. Місцеві та регіональні уряди гадали, що можуть протистояти Системі, якщо не матимуть справ з кланами.
Але цього виявилося недостатньо. Вони недооцінили силу і вплив мафіозних сімей, знехтували цим явищем, вирішивши, що це — лише один з аспектів проблем, притаманних міським нетрям. Тепер, у результаті такої недалекоглядної політики, регіон Кампанія має найбільшу в Італії кількість міст із сильним впливом та інфільтрацією Каморри в органи влади. Загалом, після 1991 року було розпущено аж сімдесят одну місцеву адміністрацію. Вражаюча цифра, яка набагато переважає аналогічний показник в інших регіонах Італії: сорок одна адміністрація в Сицилії, тридцять чотири в Калабрії, сім — в Пулії. В одній лише неапольській провінції міські ради були розпущені в таких населених пунктах як Поццуолі, Кварто, Марано, Меліто, Портічі, Оттавіано, Сан-Джузеппе-Везувіано, Терціньйо, Каландріно, Сант-Антімо, Туріно, Кріспано, Казамарчано, Нола, Лівері, Боскореале, Поджомаріно, Помпея, Ерколано, Пімонте, Казола-ді-Наполі, Сант-Антоніо-Абате, Санта-Марія-ла-Каріта, Торре-Аннунціата, Торре-дель-Ґреко, Волла, Брушіано, Ачерра, Казорія, Помільяно-д’Арко і Фраттамаджоре. Тільки дев’ять з дев’яноста двох муніципалітетів провінції Неаполя не зазнали інспекцій, розслідувань чи моніторингу. Бізнес кланів визначав рішення місцевих органів влади стосовно виділення земельних ділянок та визначення зональних тарифів, впливав на місцеві санітарні служби, купував землю безпосередньо перед її виділенням під забудову, а потім виступав субпідрядником будівництва торгових центрів, встановлював дату святкування дня святого заступника в залежності від інтересів мафіозних багатоцільових компаній — від організації та обслуговування банкетів до прибирання, від перевезень до збору сміття.
Ніколи в економіці регіону не було такої широкої та задушливої присутності криміналу, як за останні десять років. На відміну від груп сицилійської мафії, кланам Каморри не потрібні політики: це політикам потрібна Система. Завдяки спеціальній стратегії політичні структури в Кампанії опиняються на виду, під пильним оком масмедіа. Формально вони невразливі для мовчазного потурання криміналітету та змикання з ним. Але в сільській місцевості, в маленьких містечках, де клани потребують збройного захисту та укриття для втеклих, де їхні економічні операції більше на виду, альянси між політиками та сім’ями каморристів є тіснішими. Клани Каморри піднялися до влади та впливу завдяки своїм комерційним імперіям. І це дозволяє їм контролювати все інше.
Бізнесово-кримінальну трансформацію передмість Секондільяно та Скампії задумали і втілили представники сім’ї Ліччарді, чий центр діяльності в Массерія Кардоне став практично неприступним. Цю метаморфозу започаткував бос Дженнаро Ліччарді на прізвисько Мавпа через свою вражаючу схожість з горилою чи орангутангом. Наприкінці 80-х Ліччарді був помічником Луїджі Джуліано, боса Форчелли — району в центрі Неаполя. Околиці міста вважалися жахливим районом — територією без магазинів та універмагів, на маргінесі не було пристойного рівня життя, де навіть рекетирам не було чим поживитися. Але Ліччарді збагнув, що цей район може стати центром збуту наркотиків, вільним транспортним терміналом, місцем концентрації дешевої робочої сили. Майданчиком, де невдовзі постануть риштування, коли сюди дійде міська розбудова. Дженнаро Ліччарді не вдалося повністю втілити в життя свою стратегію. Він помер у віці тридцяти восьми років у в’язниці від неймовірно банальної пупкової грижі — гнітючий і безславний кінець для боса. Особливо зважаючи на те, що колись у нього була
