Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Коми та крапки з комами: другорядні календарні свята
На фоні Нового року, який вважається нашим найгарячішим і найбільш розкріпаченим святом, решта (Геловін, Ніч Гая Фокса, Великдень, Маївки, День Валентина і т. д.) взагалі доволі мляві, хоч також беруть початок від шпарких поганських свят.
Наші Маївки, під час яких можна побачити, як статечні англійці середнього віку витанцьовують танці Морріса, а діти роблять майське деревце, є нащадками давнього поганського свята Белтейн. Іноді можна побачити, як поруч з дідками а ля очільник самооборони і бабцями а ля директорка парафіяльної ради морісівку шпарять неформали та ньюейджери з дредами та пірсингом у всіх можливих та неможливих місцях. Попри всю разючість контрасту, сусідять вони мирно. Геловін — з усіма цими перевдяганнями та солодощами — нащадок Дня всіх святих, коли поминають померлих, теж має поганське походження і його в різних формах святкують по всьому світу.
На початку листопада ми традиційно розкладаємо вогнища та спалюємо опудала — ще один поганський відголосок, цього разу «свят вогню», якими вітали зиму (опудала тут символізують рік, що минає). У сімнадцятому столітті обряд стали проводити в пам’ять про поразку Гая Фокса, який хотів підірвати англійський Парламент. Свято й досі відоме як Ніч вогнів або Ніч феєрверків[82], і тепер його святкують не один вечір — в надвечір’я 5-го листопада, а починають розпалювати багаття напередодні. День Валентина — листівки, квіти, шоколадки — це християнізована версія римського свята луперкалій, яке припадало на 15 лютого. Тоді це був доволі розпусне свято «приходу весни» (а якщо перефразувати, то початок сезону спарювання), яке мало сприяти родючості полів, плодючості худоби, а заразом і людей теж.
Багато хто думає, що Великдень — це одне з небагатьох насправді християнських свят. Та навіть назва свята не християнська[83], вона походить від імені давньогерманської богині весни Остари. Багато великодніх традицій — яйця і т. д. — сягають корінням у поганські обряди плодючості. Непрактикуючі християни можуть на Великдень піти до церкви на службу, ба навіть зовсім не релігійні люди «відмовляють собі в чомусь» на час Великоднього посту (для багатьох це гарна нагода перезапустити новорічні обіцянки сісти на дієту, які дивним дивом були призабуті десь на третьому тижні січня).
У системі розділових знаків всі ці свята тягнуть десь так на коми. От Великдень — це крапка з комою, адже в цей день у нас вихідний і тому ми про Пасху говоримо як про знаменний період «до Великодня» чи «після Великодня», або щось планується «на час Пасхи». День Валентина теж можна вважати крапкою з комою, — хоч на роботу доводиться таки йти, — адже він є вістрям наших залицянь та пошуків сексуального партнера (таке вістря, що, на жаль, в цей день зашкалює кількість скоєних самогубств).
Понад «головні» календарні свята, кожна етнічна та релігійна меншина в Англії має свої власні розділові знаки у календарі: в індуїстів — свято Дівалі та Джанмаштамі; у сікхів — Дівалі та Вайсакхі; у мусульман — Рамадан, Ід-аль-Фітр та аль-Гіджра; у юдеїв — Ханука, Йом-Кіпур та Рош-Хашана. Це ті перші, що спадають на гадку. Також кожна субкультура має власне свято — щорічні зльоти та фестивалі. До списку належить також великопанський «сезон», коли проводять головні світські події року — Королівські перегони в Аскоті, регата Генлі та Вімблдонський тенісний турнір (їх скорочують до просто «Аскот, Генлі та Вімблдон»). Товариство поціновувачів перегонів, окрім Аскота, ще мають Великий кубок, Челтенгемський Фестиваль та Дербі; готи мають щорічний Зліт у Вітбі, Йоркшир; ньюейджери, неформали різного штибу та меломани мають собі фестиваль у Ґластонбері; новітні друїди мають День літнього сонцестояння у Стоунхенджі; книгомани мають собі книжкове містечко Хей-на-Уайні; поціновувачі опери мають Ґліндебурн та Ґарсінґтон; собачники мають Крафтс; байкери мають щорічне ралі-шоу в Петербороу; любителі кінного спорту мають Бедмінтон, дербі Гікстід та змагання за титул «Кінь року» і так далі. Таких субкультурних свят — легіон, всіх не перелічити, і кожне з них, в колі поціновувачів, може бути куди важливішим за Різдво. І то я тут обмежилась лише «святами-крапками», на кшталт Різдва, але субкультури мають ще повно менших свят — «ком» і «крапок з комами».
Другорядні розділові знаки не менш важливі — нам потрібні ці особливі дні, такі собі невеличкі міні-свята, які впорядковують життя, як обіди-вечері впорядковують дні. Коли я пишу «ми», то я, певна річ, маю на увазі не лише «ми, англійці», мені йдеться про «ми, люди». Та ми, англійці, здається, маємо особливу потребу в регулярних «тайм-аутах», щоб відпочити від соціальних шор.
Відпустка…
Ми плавно підступилися до теми відпустки, а особливо — літньої. Я її зараховую до категорії «календарні свята» (хоч буквоїди заперечать, що вона, по суті, не є ані календарним, ані взагалі святом), адже це щорічно повторювана подія, яка, либонь, важливіша за саме Різдво!
Тож у контексті мого дослідження відпочинок — це таки календарне свято, а водночас і «лімінальний» ритуал, що вповні відповідає критеріям «обрядів переходу» ван Генепа. Відтак відпочинок цілком пасує до категорії «обрядів». (Та й взагалі, це моє дослідження, і я собі можу називати календарними святами все, що заманеться.)
У контексті розділових знаків (а ще я можу собі придумувати які завгодно метафори, так) літні канікули — це три крапки, що символізують плинність часу, щось невимовне, якусь паузу чи перерву в наративі, часто з присмаком таємниці та недосказаності. У тих трьох крапках мені завжди вчувався виразно лімінальний настрій. У літніх вакаціях й справді є щось межове: два-три тижні перерви — це час, проведений поза буденністю, особливий період, коли щоденні норми, приписи та обмеження послаблюються і ми аж відчуваємо, як виборсуємося з рутини. Ми вільні від роботи, школи та хатніх обов’язків — це час «свободи», відпочинку, це «час для себе». Ми кажемо так: «На відпочинку увесь час — твій».
Літня відпустка — це альтернативна реальність: якщо є змога, то ми їдемо кудись за кордон; ми інакше одягаємось; ми ласуємо іншою, особливою їжею, потураємо своїм бажанням («Та з’їж ще одне морозиво, ти ж у відпустці!»); ми поводимося інакше! На вакаціях англійці почуваються вільніше, вони відкритіші, більш спонтанні, не такі штивні і стримані. (Згідно з даними всенародного опитування, яке провели мої колеги з Дослідницького центру соціологічних студій, саме варіант «бути відкритішими» є одним із трійці найпопулярніших відповідей на питання, з чим асоціюється літо, а інші два такі: «паби з відкритою терасою» і «барбекю», які, як на те пішло, теж про те, як бути більш відкритими