Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Райх, якого ідея шлюбу ніколи не приваблювала, перш ніж зв’язати себе узами шлюбу, прожив із Оллендорф п’ять років. Він писав, що погодився на це лише тому, що його адвокат Артур Ґарфілд Гейз сказав йому, що судді, який розглядатиме справу натуралізації, не сподобається, що в них позашлюбне дитя і що це навіть могло негативно вплинути на розгляд їхньої заявки на отримання громадянства (Пітерові був один рік). «Коли я вийшов із будівлі суду, — Райх написав у своєму щоденнику в день, коли вони забрали своє свідоцтво про шлюб, — мене ледь не знудило! Мою дружину теж!»

Суддя розпитував Райха про той випадок, коли 1941 року в його бібліотеці знайшли томи Леніна та Троцького: «А що політика має до біології?» — запитав він у Райха. Той перерахував представникові закону всі свої визначні кваліфікації і наукові регалії, не забувши й про те, що був членом Міжнародного товариства плазмогенівців. Стенограф зробив класичну помарку «за Фрейдом» і записав «Міжнародного товариства полігамівців». Райх та Оллендорф, зрештою, отримали громадянство 1946 року, коли Райхові було 49.

Ільзе Оллендорф вважала, що «керований з Москви заколот» проти Райха (як її чоловік, який, за її описом, був схильним до параної, підозрював) був дещо висмоктаним з пальця. Звичайно ж, нічого такого аж надто систематичного ніхто не запускав, але цікаво, що Кеннет Рексрот, «батько покоління бітників», який був членом Комуністичної партії, також розгледів у нападі Брейді спробу партійного впливу. Згадуючи в автобіографії ту статтю про Райха та його коло анархістів у «Harper’s», Рексрот писав: «Комуністична партія особливо не барилася із нападом на нас». Тоді комуністична партія переживала кризу. 1946 року Ерла Бровдера, лідера Американської комуністичної партії, який хотів повести американський комунізм у напрямку більш поміркованому та мейнстрімному («Комунізм — це американізм», — казав він), звинуватили в «соціальному імперіалізмі» й, за вказівками Москви, вигнали з партії, а його послідовників прогнали за «дрібний буржуазний анархізм».

Рексрот вважав, що комуністична партія, яка ослабла після Другої світової війни і намагалася виставити анархістів на посміховисько, припасувавши в уяві народу їхній вагон до потяга, у котрому їхав Райх. На відміну від стражденних комуністів, анархісти процвітали здебільшого завдяки своїй пацифістській позиції під час війни. У своєму «Автобіографічному романі» (що був так названий із метою уникнути судових позовів за наклеп) Рексрот описав організовану групою анархістів «Коло лібертаріанців» зустріч, що проводилася в Сан-Франциско. Присвячувалася вона темі «Секс та анархія», і то був легендарний захід, з якого, мабуть, Брейді і взяла назву для своєї статті. «Було просто неможливо пройти, — пише він, — люди одне одному по плечах ходили, і зал засідань на першому поверсі був таким переповненим, що нам довелося провести дві зустрічі».

Рексрот стверджував, що ще до появи статті Брейді Генрі Міллер, як і безліч інших, вважав, що «Райхіти» ніколи, власне, про Райха й не чули. «У цьому колі людей мені ніколи не зустрічався хтось, хто був би прихильником неоднозначних переконань психолога Вільгельма Райха, — писав Рексрот у відповідь на рекламації Брейді. — Насправді, лише декілька осіб читали його праці, а ті, хто читав, то взагалі мали його за шарлатана». Доволі сумнівне твердження, особливо якщо взяти до уваги таких анархістів як Джордж Лайт, Пол Ґудмен та Марія Луїс Бернері, і те, як завзято вони просували Райха та його ідеї. Та й у самого Рексрота Райх входив до списку літератури, і про нього багато говорили у Колі лібертаріанців.

Рексрот заднім числом порівняв камеру з іншим шахрайським медичним приладом, що винайшли раніше:

«Усі до єдиного представники соціалістичного руху, що виринув після Першої світової під проводом Франка Гарріса та Аптона Сінклера, — писав Рексрот, — із задоволенням користувалися електронною діагностичною машиною Абрамса [камера Абрамса, за ідеєю, мала б діагностувати та зцілювати уражену біологічну тканину за допомогою електровібрацій]. Через двадцять років після завершення Другої світової війни наново народжений рух анархістів зайнявся самовбивством у камерах Вільгельма Райха. Кожен, хто в школі вчив фізику, мав би знати, що всі ці штуки були сущим нонсенсом, але проблема полягала в тому, що ці люди втратили віру в шкільну фізику разом із вірою в капіталізм та релігію. Все це заразом було для них одним великим обманом. Доктор Абрамс був провідним діагностом Сан-Франциско. І можна з майже стовідсотковою впевненістю стверджувати, що він був самодуром. Та ж ситуація і з Вільгельмом Райхом, який, спершу піддавшись гонінням Фрейда, потім нацистів, а потім і сталіністів, був одним із найбільш вартісних представників другого покоління психоаналізу. І Адамс, і Райх були взяті в оборудку кримінальних ділків, які користали з їх божевілля, щоб обдурювати тисячі людей й виставляти на посміх сотні американських радикалів».

Після нападу Брейді, дистанціювати себе від контроверсійного винаходу Райха також намагалися й інші анархісти. 1949 року, коли він вивів Брейді з гри, довівши Шарафу, що вона — комуністка, Дуайт МакДоналд щодня їздив до Нью-Йорка в Райхів офіс задля опромінення в оргонній камері. Як стверджував його австрійський товариш та сусід, біолог та спеціаліст-онколог Теодор Гаушка, якого УПМ допитувало в лютому 1953-го, МакДоналд сидів у камері «по півтори години щодня, роздягнутим догола, висолопивши язика, аби піддатися максимальній дії оргонної радіації».

Медитуючи в акумуляторі, МакДоналд потайки від Райха розробляв і власний план денонсації його теорій. Він саме працював над дослідженням матеріалів для статті, яку сподівався написати для радикального журналу «Politics», де