Квентін Дорвард - Вальтер Скотт
— Клопоту, звичайно, ніякого, — відповів бургомістр. — Нема жінки, яку важче було б застукати зненацька, ніж нашу матусю Мабель. Вона завжди рада гостям… у неї завжди, хвалити бога, є для них напоготові чиста кімната й чудовий обід. Нема в світі гостиннішої жінки. Шкода тільки, що вдача в неї трохи чудна.
— Наше перебування тут не подобається їй, чи не так? — спитав шотландець і, схопившись з постелі, почав швидко одягатися. — Коли б я був певен того, що панна Ізабелла здатна після всіх страхіть минулої ночі їхати далі, ми б ні на хвилину не турбували вас своєю присутністю.
— Ну, точнісінько це саме сказала панна моїй дружині Мабель, — зауважив Павійон, — і хотів би я, щоб ви побачили, який рум’янець спалахнув на її щоках, коли вона це казала: дівчина-молочарка, яка на ковзанах пробігла до базару п’ять льє проти морозяного вітру, видалася б лілеєю в порівнянні з нею. Я й не дивуюся, що Мабель, мабуть, трохи приревнувала мене, бідолашна.
— Хіба панна Ізабелла вийшла з своєї кімнати? — спитав юнак, поспіхом одягаючись.
— Так, — відказав Павійон, — і нетерпляче жде вас, щоб вирішити з вами, куди їхати, якщо ви обидва маєте намір від’їхати. Але, сподіваюся, ви ще встигнете поснідати.
— Чому ж ви мені не сказали про це раніш? — з прикрістю спитав Квентін.
— Тихше, тихше! — відповів синдик. — Я й так, здається, сказав це вам надто рано, коли це вас так хвилює. Тепер я хотів би обговорити з вами ще одну важливу справу, якщо у вас вистачить терпіння вислухати мене.
— Кажіть, шановний пане, тільки швидше, я слухаю вас уважно.
— Ну, тоді гаразд, — промовив бургомістр. — У мене лише одне слово для вас. Справа в тому, що Трудхен, якій так шкода розлучатися з цією гарненькою дамою, ніби вона їй сестра, радить вам переодягтися, бо в місті вже ходять чутки про те, що графині де Круа, переодягнені як прочанки, подорожують по нашій країні в супроводі французького охоронця з шотландських лучників. Кажуть також, що минулої ночі одну з них привів до Шонвальду циган уже після того, як ми вийшли з замку. Крім того, кажуть, ніби той самий циган запевнив Гійома де ля Марка, що ви не масте ніяких доручень ні до нього, ні до льєжських громадян, а що ви просто викрали молоду графиню й подорожуєте з нею як її коханець. Всі ці новини дійшли з Шонвальду сьогодні вранці і були переказані мені та іншим членам ради, і ми не знаємо, що нам робити. Бо, хоч, на нашу думку, Гійом де ля Марк занадто суворо обійшовся і з єпіскопом, і з нами самими, проте він, зрештою, добра людина, звичайно, коли тверезий, і він же єдиний проводир, який може вести нас проти герцога Бургундського. Але, по правді, становище таке, що, на мою думку, нам не слід сваритися з де ля Марком, бо ми вже надто далеко зайшли, щоб відступати.
— Ваша дочка добре радить, — сказав Квентін Дорвард, стримуючися від докорів і заперечень, що, як він розумів, були б зовсім недоречні, бо шановний синдик не відмовився б од свого наміру, що відповідав і політичним міркуванням його партії і бажанням своєї жінки. — Ваша дочка добре радить. Ми мусимо переодягтися й вирушити негайно. Сподіваюся, ви не викажете нас і дасте нам усе необхідне для втечі.
— Від усього щирого серця, від усього серця, — сказав чесний городянин, якому було ніяково за свою поведінку і він хотів хоч трохи загладити її. — Я ніколи не забуду, як минулої ночі ви врятували мені життя, розстебнувши мій проклятий стальний панцир, а потім визволили мене ще з більшої скрути, бо той Вепр і його кодло скидаються більше на чортів, ніж на людей. Отже, я буду вірний вам, як колодка ножеві, так кажуть наші ножарі, до речі, найкращі майстри в світі. Ну, тепер ви вже готові. Ходімо сюди, ви побачите, як я вам вірю.
Синдик повів гостя з опочивальні до своєї контори, де він облагоджував свої торгові діла, і, засунувши двері засувом та уважно обдивившися навкруги, відчинив потайну комірчину, вхід до якої був захований за шпалерами. Там стояло кілька залізних скринь. Він одчинив одну з них, наповнену гульденами, і запропонував Квентінові взяти звідти стільки, скільки він вважає за потрібне на дорожні витрати собі і його супутниці.
Грошей, виданих Квентінові, коли він від’їжджав з Плессі, вже майже не було, отож він, не вагаючись, узяв двісті гульденів і цим зняв великий тягар з душі Павійона, бо той розглядав усю цю невигідну для себе змову, в котрій він став добровільним кредитором, як відплату за недостатню гостинність, до якої спричинилися великою мірою різні його особисті міркування.
Старанно зачинивши скарбницю, багатий фламандець повів свого гостя до вітальні, де, бліда від переживань минулої ночі, але бадьора тілом і духом, чекала на них графиня Ізабелла, одягнена в убрання заможної фламандки. Крім Трудхен, котра старанно причепуряла молоду графиню і вчила, як слід поводитися в новому вбранні, в кімнаті з сторонніх не було нікого. Графиня подала Квентінові руку, яку він шанобливо поцілував, і сказала:
— Пане Квентін, нам треба покинути наших шановних друзів, щоб не накликати і на них нещастя, що переслідує мене після смерті мого батька. Ви мусите також переодягтися і їхати зо мною, коли вам ще не набридло бути захисником такої нещасної істоти.
— Мені? Мені набридло бути вашим захисником! Я готовий йти за вами хоч на край світу! Але ви, ви самі, чи витримаєте цю подорож? Чи спроможні ви на це після страхіть минулої ночі?
— Не нагадуйте мені про них, — відповіла графиня. — Я пам’ятаю їх, як невиразний, але тривожний сон. Чи врятувався наш добрий єпіскоп?
— Сподіваюся, що він тепер на волі, — відповів Квентін і подав Павійонові знак мовчати, помітивши, що той ладен розпочати жахливе оповідання.
— Чи не можемо ми приєднатися до нього? Мабуть, він зібрав
