Квентін Дорвард - Вальтер Скотт

то тепер вона була так само бідна, як і він. Крім того, її безпека, честь і життя залежали виключно від його самовладання, відваги й відданості. Щоправда, вони нічого не говорили про кохання, хоч серце молодої дівчини було сповнене вдячності й довір’я і вона пробачила б йому таке визнання; але природна боязкість і рицарські почуття утримували Квентіна від усякого натяку, щоб це не здалося спробою з його боку використати її безпорадне становище. Отже, вони не говорили про кохання, але весь час тільки й думали про нього.

Між ними встановилися такі взаємини, коли почуття легше розуміти, ніж висловлювати; взаємини, які, незважаючи на всю їхню невизначеність, дозволяють деяку свободу в стосунках і дають людині найкращі хвилини життя, хоч після них часто бувають розчарування, зрада й муки обманутих надій і неподіленого кохання.

Було дві години пополудні, коли мандрівників збентежило повідомлення провідника: блідий, зляканий, він сповістив, що їх переслідує загін «чорних вершників» де ля Марка. Цих солдатів, або, певніш, бандитів, вербували з усякого наброду в Німеччині, і вони в усьому були схожі на ландскнехтів, тільки діяли як легка кіннота. Щоб виправдати свою назву «чорних вершників» і наганяти ще більший жах на ворогів, вони звичайно їздили на чорних конях і намазували дьогтем свою зброю й панцири, причому їхні руки й обличчя часто також ставали чорними. Своїми звичаями й хижістю ці шварцрейтери були не кращі за своїх піших товаришів — ландскнехтів.

Поглянувши назад і побачивши, що вдалині, на рівній дорозі, наближається хмара куряви, попереду якої скакали два-три вершники, Квентін звернувся до своєї супутниці:

— Люба Ізабелло, в мене не залишилося зброї, крім меча. Я не можу битися за вас, але я тікатиму з вами. Коли ми зможемо досягти ген того лісу, перш ніж вони доженуть нас, то ми легко сховаємося там.

— Нехай буде так, мій єдиний друже, — сказала Ізабелла, пускаючи свого коня учвал. — А ти, добрий хлопче, — додала вона, звернувшися до Ганса Гловера, — їдь іншим шляхом, щоб не постраждати за нас.

Чесний фламандець хитнув заперечливо головою і, відповівши коротким: «Nein, nein! Das geht nichts!»[210], — поїхав за ними. І вони втрьох помчали до лісу з такою швидкістю, на яку тільки здатні були їхні виснажені коні. Шварцрейтери, побачивши це, погнали своїх коней щодуху.

Але втікачі, хоч їхні коні були втомлені, далеко випередили своїх переслідувачів, бо не мали важкої зброї. Вони вже були не більш як за чверть льє від лісу, коли звідти виїхав новий загін озброєних людей із рицарським прапором і поскакав їм навперейми.

— На них блискуче спорядження, — сказала Ізабелла, — і це, напевне, бургундці. Проте хто б вони не були, ми краще піддамося їм, ніж тим чорним лиходіям.

За хвилину вона вигукнула, придивившися до прапора:

— Я пізнаю серце, проколене стрілою! Це прапор графа де Кревкера, благородного бургундця. Йому я здамся.

Квентін Дорвард зітхнув, але іншого вибору не було. А який він був би щасливий хвилину тому, коли б міг врятувати Ізабеллу навіть далеко більшою ціною! Незабаром вони з’їхалися з загоном де Кревкера, і графиня заявила, що хоче переговорити з начальником, який зупинив загін, забачивши шварцрейтерів. І оскільки він дивився на неї з непевністю, не пізнаючи, то вона сказала:

— Благородний графе, Ізабелла де Круа, дочка вашого давнього товариша графа де Круа, здається вам і просить вашого захисту для себе й тих, хто з нею.

— Я оборонятиму вас, люба родичко, проти всіх ворогів, крім мого сюзерена, герцога Бургундського. Але тут немає часу говорити про це. Ці брудні біси зупинилися, немов збираються напасти на нас. Присягаюся святим Георгієм Бургундським, ці нахаби мають намір виступити проти прапора де Кревкера! Невже вони гадають, що ми з ними не впораємося? Дам’єне, подай мій спис! Прапор уперед, списи напереваги! Кревкере, на виручку!

З цим бойовим покликом у супроводі своїх воїнів він помчався вперед в атаку на шварцрейтерів.

Розділ XXIV
ПОЛОНЕННЯ

Я бранець ваш: робіть зі мною все,

Що ваша честь підказує робити,

Хоч, пане мій, не забувайте, прошу,

Що на війні ви можете так само

Потрапити до списку полонених.

Невідомий автор

Сутичка між шварцрейтерами й бургундцями не тривала й п’яти хвилин — так швидко перші повернули навтіки через перевагу бургундців у зброї, конях і дисципліні. Тієї ж хвилини граф де Кревкер, обтираючи скривавлений меч об гриву коня, перш ніж покласти його в піхви, повернувся на узлісся, звідки Ізабелла спостерігала бій. Частина його людей їхала за ним, тим часом як інша кинулася вздовж дороги переслідувати ворогів.

— Який сором, що рицарська зброя опоганюється кров’ю цих брудних свиней, — сказавши це, граф поклав меч у піхви й додав: — Ваша батьківщина привітала вас досить суворо, моя прекрасна кузино, але мандрівній принцесі завжди треба сподіватися таких пригод. І добре, що я приїхав вчасно вам на допомогу, бо, дозвольте вас запевнити, ці чорні вершники поважають графську корону так само, як очіпок простої селянки, а ваш почет, гадаю, не міг би чинити великого опору.

— Графе, — сказала Ізабелла, — без зайвих слів я хочу знати, чи вважати себе полоненою і куди ви маєте намір мене відвезти?

— Ви самі знаєте, нерозумна дитино, як би я вам відповів, коли б це залежало від моєї волі. Але ви й ваша навіжена тітка, в якої на думці тільки сватання та одруження, так нерозважливо використовували свої крила, що боюся, як би вам не довелося згорнути їх і посидіти деякий час у клітці. Щодо мене, то я тільки тоді виконаю свій обов’язок, і, мушу сказати, сумний обов’язок, коли довезу вас до двору герцога в Перонні. Я передам командування над цим загоном моєму племінникові, графові Етьєнові, а сам супроводитиму вас туди, бо вам, гадаю, буде