Айвенго - Вальтер Скотт
— Якої ти думки про цього Вальдемара Фіцурса, мій милий де Брасі? Він сподівається бути при мені канцлером. Але ми гарненько розважимо, перш ніж доручити таку важливу посаду людині, яка не надто поважає нашу сім'ю, судячи з того, з якою охотою він узявся захопити Ричарда. Ти, можливо, гадаєш, що трохи втратив нашу прихильність через те, що так сміливо відмовився від цього неприємного доручення? Ні, Морісе. Моя повага до тебе радше посилилася через твою чесність і твердість. Я вважаю, що заарештувати мого бідолашного брата — не така велика заслуга, щоб за неї нагороджувати титулом канцлера. А натомість ти своєю лицарською відмовою заслуговуєш жезл головного маршала. Подумай-но про це, де Брасі, і виконуй свою справу.
— Примхливий тиран! — пробурмотав собі під ніс де Брасі, вийшовши від принца. — Горе буде тому, хто тобі довіриться. Твій канцлер! Скажіть на милість! Той, хто покладеться на твоє сумління, швидко стане жертвою. Проте головний маршал Англії, — промовив він, простягаючи руку, ніби бажав підхопити цей жезл, і велично розпростуючи плечі, — це таке звання, заради якого варто потрудитися.
Щойно де Брасі вийшов із його покою, принц Джон покликав слугу та звелів йому:
— Скажи Г'ю Бардону, нашому старшому розвідникові, щоб прийшов до мене негайно, щойно поговорить із Вальдемаром Фіцурсом.
За дуже короткий час, протягом якого принц тривожними, швидкими кроками походжав по кімнаті, старший розвідник з'явився до нього.
— Бардоне, — мовив принц, — що тобі наказував Вальдемар?
— Відіслати до нього двох відважних людей, які добре орієнтуються в північних лісових хащах і вміють розшукувати сліди людини й коня.
— І ти можеш дати йому таких людей?
— Будьте певні, ваша світлосте, — відповів голова шпигунів. — Один — із Гексамширу, він так само спритно вистежує злодіїв, як хорт чує слід пораненого оленя. Інший — із Йоркширу; він на своєму віку постріляв чимало дичини в Шервудських лісах; знає кожну стежину, кожен брід, кожну галявинку і яр звідси аж до Ричмонда.
— Ну, гаразд, — сказав принц. — А сам Вальдемар теж їде з ними?
— Звісно, ваша світлосте, — підтвердив Бардон.
— А хто ще при ньому? — запитав принц Джон безтурботно.
— Разом із ними поїдуть Торсбі Широкоплечий і Везерол, якого за його жорстокість прозивають Стівен Сталеве Серце, і ще троє жителів півночі з колишнього загону Ральфа Міддлтона.
— Добре, — мовив принц Джон і, помовчавши з хвилину, додав: — Бардоне, необхідно, щоб ти встановив суворий нагляд за Морісом де Брасі, але так, щоб він про це не здогадався. Час від часу доповідай нам, як він тримається, з ким розмовляє, що умишляє. Не схиб, тому що відповідатимеш сам.
Г'ю Бардон вклонився і вийшов.
— Якщо Моріс мене зрадить, — мовив принц Джон сам до себе, — якщо він мене зрадить, як того можна очікувати, судячи з його поведінки, я з нього голову зніму, хоч би в цю хвилину сам Ричард був біля воріт міста Йорка.
Розділ XXXV
В пісках збудити тигра молодого,
Із левом позмагатися за здобич –
Все краще, ніж розбурхати вогонь
Сліпого фанатизму.
Анонім
епер повернімся до Ісака з Йорка. Сівши верхи на мула, подарованого йому розбійником, він у супроводі двох-йоменів вирушив у пресепторію Темплстоу на перемовини щодо викупу своєї дочки. Проте не доїхавши чотирьох миль до Темплстоу, відчув біль у спині й в усьому тілі, а душевна тривога так розморила його й без того слабкий організм, що лише на превелику силу допхався він до невеликого торгового містечка, де мешкав юдейський рабин, відомий своїми медичними пізнаннями й добре знайомий Ісакові.Натан Бен Ізраїль прийняв свого стражденного побратима привітно, за єврейськими законами. Він негайно вклав його в ліжко та присилував випити ліки проти лихоманки, що трусила бідолашним старим через утому, побої та горе.
Вранці наступного дня Ісак зібрався встати й вирушати в дорогу, але Натан заборонив їхати, стверджуючи, що така необережність може коштувати йому життя.
Ісак заперечив на це, що від його поїздки в Темплстоу залежить більше, ніж його життя та смерть.
— У Темплстоу? — перепитав Натан із подивом. Він іще раз послухав пульс Ісака та промурмотів собі під ніс: — Лихоманки начебто немає, однак марить чи злегка збожеволів.
— А чом би й не в Темплстоу? — підтвердив його пацієнт. — Я усвідомлюю, Натане, що це — мешкання тих, для кого зневажені діти обітниці є каменем спотикання і предметом ненависті; але ж ти розумієш, що іноді нагальні справи заводять нас поміж кровожерних солдатів-назарян, спонукають навідуватися в пресепторії тамплієрів…
— Але чи відомо тобі, що там тепер Лука Бомануар, начальник ордену, або великий магістр?
— Цього я не знав! — здивувався Ісак. — За останніми звістками, які я мав із Парижа, Бомануар був у столиці Франції та благав Філіпа про допомогу в боротьбі проти султана Саладдина.
— Згодом він прибув до Англії, — підхопив Бен Ізраїль. — Він з'явився з піднятою рукою, готовий карати й переслідувати. Обличчя його палає гнівом проти порушників обітниць, що були дані при вступі в їхній орден. Ти, ймовірно, колись чув його ім'я?
— Так, воно мені дуже знайоме, — відповів Ісак. — Язичники кажуть, що цей Лука Бомануар карає на горло за кожну провину проти назарейского закону. Наші брати прозвали його лютим винищувачем сарацинів і жорстоким тираном синів ізраїльських.
— Так. Бомануар ненавидить хтивість, нехтує багатством і всією душею прагне того, що в них називається вінцем мученика, вважаючи вбивство єврея настільки ж бажаним Богові, як і смерть сарацина. Він гудить і ганьбить навіть наше цілительство, приписуючи йому сатанинське коріння. Покарай його за це, Боже!
— І все-таки, — правив своєї Ісак, — я маю їхати в Темплстоу, хоч би лик Бомануара палав, як горно вогненне, сім разів розпечене…
Тут він нарешті пояснив Натану, чому він так поспішає.
— Тепер бачиш, — мовив йому Ісак, — що мені не можна баритися. Вірогідно, присутність цього Луки Бомануара відверне Бріана де Буа-Гільбера від замисленого злочину.
— То їдь, — сказав Натан Бен Ізраїль, — і будь мудрим. Але, брате, повернися до мене, як у дім батька твого, і дай мені знати про свої справи. Я твердо сподіваюся, що привезеш із собою й Ребекку, ученицю премудрої Міріам, яку оббрехали ці нечестивці.
Ісак попрощався з другом і за годину під'їхав до пресепторії Темплстоу.
Обитель лицарів Храму була розташована серед широких лук і пасовиськ, подарованих ордену мирянами завдяки добросовісності колишнього настоятеля. Будівлі були міцні — пресепторія була
