Сучасна польська повість - Корнель Пилипович

Так воно і є. Магда кохає Бартека. А чому, власне, повинно бути інакше?

В лікарні страйк припинено, завгосп сидить, на вигляд такий добродушний, вайлуватий, а вдома переховував бандитів і листівки. Як зовнішність може ввести в оману!

Чеслав поїде до Мосціска на чолі охорони, не дасть порозбивати урни, телефонуватиме щогодини, починаючи з третьої дня. Адвокат вивісив портрет Миколайчика, величезний, на все вікно, а сам зник. Смоляк вважає, що в Ступольні буде відносно спокійно, але явку виборців треба забезпечити. Крохмальний завод і кондитерська фабрика підуть організовано, із транспарантами, щоб показати приклад, друкарня запізнюється з доставкою листівок, мабуть, не навмисно.

— Бартеку, йди спати, — каже Магда. — Чуєш?

Кароль чує це дуже виразно. По шибці зигзагами пнеться вгору мороз, дзвонить телефон.

12

Партія праці на західних землях іде на вибори в демократичному блоці, а тут самостійно. Сурма, представник воєводського комітету, говорить про це так, ніби відкрив Америку. Критичним, а може, стомленим поглядом обводить приміщення, вицвілі стіни, нерівну підлогу.

Певне, зараз скаже, що на будень це ще сяк-так, але зараз, під час такої баталії, під час вирішального наступу обстановка в повітовому комітеті повинна бути більш урочиста. Сурма любить такі слівця — «баталія», «наступ». Хто ж штаби, командні пункти прикрашає, як вівтарі, товаришу Сурма? «Авжеж, але все-таки з першого погляду повинно бути видно, що партія, яка тут розмістилася, не випрохує, не вижебрує влади, визнання своєї правди. Її правда надто очевидна. Не-за-пе-реч-на». Як для кого. Жінка з Мосціска, в якої син в армії, приходила аж сюди, в комітет, питати, чи правда, що в разі перемоги комуністів на виборах Польща стане радянською республікою зі столицею в Москві, а її син піде у солдати в Сибір на п’ять років, а то й на всі дванадцять.

Прийшла спитати, бо не знає, як буде насправді, і не знає, кому вірити. «Село повинно голосувати за Миколайчика, селян у Польщі більшість. Селяни повинні правити, тобто Миколайчик. Тільки ж він буцімто не селянин, не хлібороб, а семінарист, хотів стати ксьондзом, та погано вчився». Жінка пробує усміхнутись, мовляв, це, мабуть, жарти, плітки; її вдавана усмішка нікого не введе в оману, вона боїться найперше за сина, щоб не запроторили його в солдати до Сибіру, а тоді вже й за свої чотири морги землі. Бо як, мовляв, буде радянська республіка, то будуть колгоспи, спільний казан, спільні ліжка, спільні жінки. «Мені це байдуже, чоловіка в мене нема. Але колгоспу однаково страшно. А цей Миколайчик буцім навіть не в Польщі народився, лихо його знає, хто він такий: чи семінарист, чи хлібороб, у фільварку кажуть — пройдисвіт і брехун. Вони там одержують листи з попередженнями, що як не відмовляться від чужої землі, яку їм червоний уряд роздав незаконно, то висітимуть усі на одній гілляці разом з дітьми. Тільки ж нікому не кажіть, що я тут була». Товаришу Сурма, ця правда, для нас з вами очевидна й незаперечна, до людей доходить дуже нелегко, долаючи тисячі перепон. Та жінка прийшла сюди сама, смілива. Дехто з таких, як вона, натрапить на самого секретаря партійного комітету; є й інші агітатори, часом це вчитель-ліберал, зовсім не червоний, але здатний відрізнити обман, підлий наклеп від справжньої політики партії. Декотрі з учителів є членами партії праці, і не кожен з них розуміє, чому його партія на західних землях іде на вибори в демократичному блоці, там інша Польща, чи як? Сурма теж не розуміє: «Що за цим криється, товаришу Новак, ви про це подумали?» — «Вони ведуть подвійну гру. Гадають, що тут мають значний вплив і зберуть більше голосів, ніж передбачалося».

Гадають. Кожен щось загадує наперед. Сурма теж.

Наперед турбується про Кольсько. «У вас ситуація винятково заплутана, Новак, зрозуміло, це спадок покійного Блиска. Але коли вийде так, що всюди ми переможемо на виборах, а в Кольську зазнаємо поразки, як же виглядатимете ви, товаришу Новак?»

Транспаранти. Гасла. Гучномовці на Центральній площі та біля вокзалу повинні звучати голосно, не хрипіти, не тріщати. І нехай не змовкають ні на хвилину. Що людина почує десять разів, те запам’ятає, що почує сто разів, у те повірить. У Мосціску, в сотні інших сіл немає гучномовців. Гучномовець — це ще не все, ви переоцінюєте його, товаришу Сурма. Людина не тільки слухає, людина думає, і думки її часто блукають покрученими стежками. Страшенно холодно, ці груби тільки жеруть вугілля, а гріють небо. На селі люди теж мерзнуть. Як у війну, кажуть. Холодом і голодом заганятимуть у колгоспи, кажуть. На мітингу Сурма промовляє з запалом, можна сказати, талановито. Продовольчі картки буде скасовано в ході виконання трирічного плану — трирічки ситості.

Ви їх скасуєте, ви особисто? Йому не вірять, бо він нетутешній. Найнявся, кажуть. «Дарма, дарма, треба розтлумачувати, аж поки це не дасть наслідків, поки не повірять», — такої думки Сурма. Холоднеча нестерпна, в машині холодно, в комітеті холодно. У Сухацького в ППС тепліше, кращі груби. Сухацький неохоче їздить на периферію. Наша ділянка — місто, я не вмію говорити з селянами, адже я не знаю, як запарювати картоплю свиням. Нащо їм свині? Я не можу на кожні збори везти тонну вугілля.

Місто сяє, мов на різдво. Свято згоди й любові.

Барвисті прикраси. Для дітей і для дорослих, людям потрібні прикраси, недарма Сурма надає такої ваги транспарантам, гаслам. Чучело Миколайчика, дуже яскраве й кумедне, спалили на Ринку хлопці зі Спілки боротьби молодих.

Кароль спочатку заперечував, потім переконався, що не мав рації. Не дуже розумно, але ефектно. Люди дивились і сміялися. Чучело можна спалити, але політичний противник, ворог лишається. Таке видовище розважає людей, але не повинно присипляти пильності. Ті, що аплодували спаленню, завтра голосуватимуть за легальну опозицію. Що буде, коли ми зазнаємо поразки на виборах?

Що буде? Як це виглядатиме? Зміна влади. Зміна воєвод, зміна старост і війтів. Розпуск органів державної безпеки. І чи тільки розпуск? Розпуск партії. Чи тільки розпуск? Береза, велетенська Береза. Навіть важко уявити. Ні, це неможливо, так не може статись, народ змучений, в деяких місцях заляканий, але ж він не сліпий.

Партія, керівництво не проводили б виборів, коли б не були певні за наслідки. Вирішуватимуть не тільки залякані Блиском села, вирішать міста, вирішить робітничий клас — Сілезія, Лодзь, Познань. Підсумок вийде інший, коли подивитися з усіх боків, правда, товаришу Сурма?

Правда. А ви, товаришу Новак, забагато розмірковуєте й підраховуєте. Робіть своє діло.