Амок - Янка Мавр

Завдяки цьому листівки читалися колективно. Навколо читача збирались неписьменні, слухали, обговорювали, і загальне обурення було більш ефективне, ніж у кожного окремо.

«Старший брат» енергійно взявся за роботу. Наказав і «молодшому братові» пустити в рух весь свій апарат. Навіть «революційний» Радан-Бого приєднався до цієї роботи.

Йому неприємно було, що простий люд сам почав ворушитись. Шановний Радан-Бого уявляв собі справу зовсім інакше, так, як вона змальовується в історії. Якийсь князь чи відомий сановник піднімає народ, скидає ненависну владу і сам стає на чолі її. А тут справа починається зовсім не по-людському. Так вони можуть замість користі наробити шкоди. І Радан-Бого не за страх, а за совість почав допомагати урядові.

Через деякий час тісна тюрма в Соло була заповнена арештованими. Але найтяжчим ударом був арешт дев'яти найактивніших учителів, у тому числі й Пандо.

І, нарешті, приблизно в цей самий час у Сурабайї внаслідок провокації був заарештований комітет комуністичної партії.

Таким чином, напередодні рішучих подій рух на Центральній Яві був позбавлений керівництва.

Ці звістки і приніс Салулу та Рейсу посланець.

Коли після тих невдалих зборів у храмі наспіх обмірковували, кому що робити, Нонг дуже хотів приєднатись до Рейса і Салула. Але виявилося, що є більш підхоже для нього завдання. Потрібна була людина, яка перевезла б листівки від Соло до Батавії і поширила їх там. Відповідальні товариші, вв'язані організаційними справами, не могли займатися цим, а інші ніколи в своєму житті нікуди не виїжджали. А Нонг і їздив і виявив уже свої здібності.

Отже, Нонг несподівано для самого себе став бувалою, спритною і відповідальною людиною.

Взяли звичайний плетений кошик, поклали на дно літературу, потім городину. Навчили Нонга, що і як робити. Оскільки Нонг був неписьменний, а також з метою конспірації, адрес і листівки йому не давали. Нонг повинен був вивчити напам'ять адреси, куди він мав звертатись дорогою. Лише в Батавію Салул надсилав через Нонга шифрований лист тому товаришеві, до якого він заходив, коли був «Тугаєм». Але й на цьому листі адреси не було написано.

— Коли йтимеш до цього товариша, — навчав Салул, — то особливо бережись, щоб ніхто за тобою не стежив. Краще тоді зовсім не з'являйся до нього, а листа порви.

Через деякий час простий тубілець Нонг їхав собі в поїзді з кошиком городини. У Джок'якарті, Маосі, Бандунгу та інших місцях він спинявся, і щоразу після зупинки кошик ставав легшим. Життя навколо йшло так, як і раніше. Так само метушилися торговці на станціях, так само копошилися напівголі «спокійні, щасливі» люди, так само на плантаціях працювали кулі, так само поважно пересувалися білі володарі та місцеві сановники. «Найтихіший у світі народ» був тихий, як завжди.

І лише від тих товаришів, з якими Нонг мав стосунки, він довідався, що під цією тихістю криється багато напружених чуток, чекання і подій.

Ось і Нонгова батьківщина, Бандью. Як і колись, шумить завод пана Більбо; як і колись, працюють на нього селяни з своїми сапі. Треба було дочекатись вечора, щоб побачити тих робітників, до яких прибув Нонг.

Він пішов у свій кампонг. Ось дорога, якою біг його батько, охоплений амоком, ось місце, де його вбили…

Зустрілось кілька знайомих.

— Нонг! Звідки? Де ти був?

— Справедливість ходив шукати.

— Куди? В Батавію?

— І в Батавію, і в інші місця.

— Ну що ж тобі сказали?

— Сказали, що сподіватись нема на кого. Самі повинні дбати про себе.

— Як?

— Як хочете. Коли доведеться, то й за горло схопити ворога.

— О, якби це можна було!

— Заждіть трохи — і можна буде.

Хоч йому й казали, щоб дорогою він не займався агітацією і був дуже обережний, але своїм він вважав за можливе сказати трохи більше.

— Ти у нас залишишся? — питали його. — Поки що ні, а далі — не знаю.

Пішов до своєї халупи, однак ледве знайшов її: буйна рослинність утворила вже такі хащі, що в них зовсім сховалися руїни будинку.

Нонг сів на один із стовпчиків, що колись правили за підпору для його хати. І двох місяців не минуло, як він покинув свій рідний куток, але які зміни відбулись у житті Нонга!

Все його колишнє життя відсунулось ніби на десяток років, і від того життя лишилися тільки ось ці кілька стовпчиків. За цей час Нонг опинився у зовсім новому світі, і рідний кампонг, який ще недавно здавався головним місцем на землі, тепер уже був такий нікчемний, забутий, чужий.

У кампонгу почули, що повернувся Нонг, і зацікавились, де він був, що бачив і що чув. Біля нього зібрався гурт людей, і Нонг почав розповідати, що був і в Батавїї, і в Суракарті, і в Бантамі, багато чого бачив, найголовніше ж — людей, які не хочуть терпіти утиску і йдуть боротись за кращу долю свого народу.

— Багато є таких людей. Навіть один голландець пристав до нас. Є і зброя. Незабаром настане час, коли виженуть білих володарів. Навіть на нашого регента можна буде тоді управу знайти. І Більбо виженемо, і всю землю повернемо собі. Треба тільки, щоб усі разом піднялись, коли прийде вирішальний момент.

Люди слухали його слова з жахом. Як це наважитись піти проти влади, проти Більбо? Йому ж прийдуть на допомогу військо, жандарми.

Але впевнений тон Нонга, його ґрунтовні докази робили свою справу, і поступово людям почало здаватися, що діло не таке вже