Галка - Павло Федорович Автомонов
Сказане вище дає підстави твердити, що OPA — та ж група, яка діяла під Плескау, на схід від лінії «Пантера». По розгрому цієї групи була проведена операція під керівництвом оберштурмфюрера Вундерліха. Двоє десантників було вбито. Захоплена карта і схема укріплень у смузі 25 кілометрів. Це сталося в останній день лютого цього року, про що нас і повідомив оберштурмфюрер Вундерліх. Рацію OPL ми більше не чули.
На ваше запитання, де може дислокуватися рація OPA, відповісти не можемо: надто велика територія на захід від Чудського озера, Плескау й Острова. Можливо, це район Гулбене, Алуксне, Валмієри, Цесіса, Валги, Виру. Таку територію промацати пеленгами можна лише зблизька, тобто після того, як наша контррозвідка натрапить на слід російських розвідників-парашутистів»..
«20 квітня.
Гер комендант!
Змушений повідомити вас, що опівночі над лісовим масивом ввіреного мені лісу пролітав радянський двокрилий літак. Він летів низько, і а ганку я не міг побачити, чи скинув парашути, чи ні…»
«21 квітня.
Гер комендант!
На вирубці знайшов слід від вогнища і незгорілий сірник фабрики з міста Лієпая. Хтось був на вирубці, коли літав двокрилий літак. Я боявся, що мене застрелять, коли нахилився, щоб узяти сірник…»
«7 травня.
Гер комендант!
Учора вночі над масивом знову гуркотів літак. Ще й крильми помахав. Парашутів я не бачив. Але чує моє серце, що він тут з'явився недаремно. Буду шукати слідів парашутистів. Сповіщаю, що я боюся. Здається мені, що сам у них на прицілі, як і вся моя садиба, як добро. Вистежити б їх і одним ударом знищити всіх… Я став боятися навіть свого пастуха: так наганяють на мене страху оці літаки. Мабуть, скидають їм бомби проти вас, гер комендант, і проти мене».
«18 травня.
Гер комендант!
Як ви і наказували, стежу за просіками і лісовими дорогами. Ходжу в ліс дерти лико, вибраковую окремі дерева. Біля шосе щодня зустрічаю німецьких солдатів. Важко дізнатися: справжні вони німці чи російські парашутисти?
Я просив свого пастуха, щоб він слідкував, обіцяв йому нові черевики, пальто. Та я йому не вірю. Не гнівайтеся на мене, гер комендант. Я слабий чоловік».
«28 травня.
Гер комендант!
Учора на просіці зустрів двох, одягнених у німецькі френчі. Обидва з пістолетами-кулеметами: ложе дерев'яне, а під стволом колесо. Один добре говорить естонською мовою.
Цей білявий, на обличчя вродливий. Очі так і нишпорять. Другий привітався по-німецькому і запитав дорогу на Апе. Цей дивився на мене підозріло. Якби я сам знав німецьку мову, я б з ним поговорив більше Вони теж погано розуміють латиську мову. Я їх боюся. Вночі думаю: ще зустрінуся, і вб'ють мене.
У якому секторі їхній табір — не знаю. Може, їх четверо і переховуються вони на хуторах: Анітенес, Апшалас, Кранці. Там усі люди, які ждуть Червону Армію».
«10 червня.
Гер комендант!
Знову зустрів двох. Один без шапки, кучерявий, світло-русий, схожий на німця, очі голубі. Другий брюнет, високий, обличчя сердите, а одвислою губою. Я пригостив їх своїм тютюном. Першому здалося смішно, як я їм показував дорогу.
Ви називаєте мене, гер комендант, «ґаволовом». Для мене це образливо. Але я служитиму вам вірно, бо боюся і тому ненавиджу більшовиків. Як ви і вимагаєте, повідомлятиму через кожні десять днів про обстановку в лісі. Якщо знайду місце табору парашутистів, сповіщу негайно письмово і телефоном».
«20 червня.
Гер комендант!
Поки що не довелося зустріти ні естонця, ні його брюнета-напарника, ні схожого на німця кучерявого, ні четвертого з одвислою губою.
Відданий вам…»
«29 червня.
Штаб армій групи «Норд», командуючому охоронними військами генералу Боту.
Змушені звернутися до вас з прикрим повідомленням: на ризькому шосе в останні дні червня зникли два телефоністи з 212-ї, солдат з 215-ї, лейтенант а 126-ї дивізій, які передислоковувалися в район Даугавпілса, де російські фронти розпочали велику наступальну операцію.
Солдати, які щезають з військових частин, не диво на війні. Однак поява згаданих частин трьох дивізій під Даугавпілсом не виявилася
