Чорний лабіринт. Книга друга - Василь Павлович Січевський
— Мені? Це… Та це просто… Ні, робіть зі мною, що хочете, але це не для мене! Хто міг додуматись до такого?..
— Додумався я…
— Ви? Але ж…
— Ніяких «але»! Крім вас, у мене немає іншої кандидатури. Судіть самі, кому очолити таке видавництво, як не вам? Людина з освітою, до націоналізму належите з пелюшок…
— Неправда! Все, що вам наплів Кислицький, — брехня!
— Ваш батько постраждав за свої політичні переконання. Опинившись на Заході, ви вирішили продовжити батькову справу і стати на шлях політичної боротьби з більшовиками, що насаджують свої режими у країнах Європи. Ви за вільне виявлення волі народу, за справжню демократію…
— Але ж ви чомусь не даєте вільно виявитись народній волі в тих країнах, які окуповують ваші війська! — сказав Крайніченко.
— Ви не дитина, майоре. І не ставте наївних запитань… Я рекомендував вас керівником видавництва тільки тому, що певен — здоровий глузд переможе, і ви зрозумієте: назад вороття нема! Чи ви хочете поміняти клімат Баварії на сибірський? За ваші зв'язки з американською розвідкою та інші гріхи вам двадцять п'ять років доведеться рубати ліс або довбати вічну мерзлоту в копальнях Воркути. Вибирайте: світова слава, гроші й безтурботне життя чи…
Федір слухав, опустивши голову. Зараз настав той момент, коли можна поступитися, не ризикуючи викликати в Керка підозру. Він важко зітхнув і промовив:
— Мені тридцять сім, генерале…
— От бачите, проста арифметика, й та не на вашому боці… Ну, поговорили, й годі про це! Посада шефа видавництва вас не обтяжить. До писанини, редагування і видання ви матимете лише формальне відношення. Нам потрібне ваше чисте ім'я. Ми перебрали багато кандидатур з тих, що їх запропонували представники націоналістичного проводу, але всі вони або заплямовані зв'язками з німцями, або брали участь у міжусобній різні, або з автоматами ходили по лісах України і, як ви кажете, мають закривавлені руки й біографії. Ви боролись проти фашизму на боці більшовиків, попали в полон, поневірялись по таборах, пройшли Моосбург і Дахау. Ваша біографія варта тих грошей, що їх ми збираємося заплатити. Для успіху операції важливо, щоб усі знали: справу боротьби проти більшовизму очолив недавній вчитель, майор Радянської Армії. Все це матиме вагу, коли ви станете перед об'єктивами фотокореспондентів, коли на весь світ пролунають ваші заяви про те, що, зневірившись у комуністичних ідеалах, ви стали на шлях свідомої політичної боротьби за демократичні ідеї вільного світу.
— Це грандіозно, Тедді! — вигукнула Патриція.
— Готуючись до операції, в друкарні треба зосередити якомога більше, так би мовити, нелегальної літератури — листівок, брошур та інших антирадянських документів. Тут усе годиться: рукописи, листи бандерівських кореспондентів з різних країн, а особливо з України. Коли все це буде готово, наша військова поліція виявить цю, так би мовити, нелегальну друкарню, зробить у ній ретельний обшук, вилучить усі технічні засоби, заготовлену літературу, папір, фарби, а також заарештує керівника друкарні, якого ми… віддамо до суду. Арешт керівника друкарні, обшук приміщення будуть зафіксовані кореспондентами газет, радіо, кіно. Судовий процес ми організуємо так, щоб про його хід дізналося якомога більше людей. Користь з цього буде безперечна. Ми, американці, матимемо таким чином можливість довести, що вірні союзницькому обов'язку, що виконали вимогу радянських окупаційних властей і поклали край антирадянській діяльності ОУН, а націоналісти наживуть на цьому певний політичний капітал. «Сі Ай Сі» надішле вилучені в друкарні документи в державний департамент, з їх змістом ознайомляться наші політичні діячі й зроблять відповідні заяви в сенаті, про них писатиме американська і світова преса, про це будуть організовані передачі по радіо, кадри кінохроніки заполонять екрани. ОУН будуть заздрити всі інші антирадянські угруповання. Крім того, обвинуваченому в цій гучній справі буде надано можливості якнайширше висвітлити всю програму антирадянської діяльності, яку вже проводять або мають намір проводити оунівці. Обвинуваченого, звичайно, засудять, ну, скажімо, на шість-сім місяців тюрми. Але хай це вас не хвилює… Ми зробимо все так, щоб після вироку ви спокійнісінько насолоджувалися свободою десь тут в Альпах, подалі від зайвих очей.
— Але ж це все-таки судовий процес, вирок, тінь на репутацію…
— Я вже тобі казав, Пат, що ти розумніша, коли мовчиш… Бути обвинуваченим у такій справі — найлегший шлях до світової слави й грошей. Після відбуття покарання ми влаштуємо вам гучний прийом у Штатах і знову розрекламуємо, як мученика за благородну справу боротьби проти більшовизму! А далі вже самі вирішуйте, чи арена політичної боротьби буде для вас потрібною, чи, може, ви відійдете у тінь і поїдете… насолоджуватись життям, скажімо, до Бразілії або Аргентіни… Ну, про це ще буде час подумати, а зараз… Признаюсь, я стомився. Коли у вас, майоре, нема до мене запитань…
— Мені треба подумати… — Федір важко підвівся з крісла.
— Думайте… Однак попереджаю, якщо надумаєте вдруге повестися так, як у випадку з Ді Пі, карцером не відбудетесь. Перше фальшиве слово буде для вас останнім… Терориста, який поставить крапку у наших з вами відносинах, поліція не спіймає, а в газетах ми повідомимо, що стріляв агент більшовиків, і знову ваше ім'я буде працювати на нас, а ваше високе чоло огорне терновий вінок мученика за благородну справу боротьби проти комуністичної навали. Пробачте за відвертість, майоре, але, я думаю, вам не зайве буде врахувати й таку перспективу. Я вас більше не затримую.
Федір пішов до дверей. Патриція рушила слідом, але Керк зупинив її.
— Ти залишся, Пат… — Генерал повільно причинив двері і, підійшовши до Патриції, спитав: — У тебе з ним що?
— Те, чого ти домагався, Джіммі, сталося, — відповіла по паузі Патриція. — Однак сталось і те, проти чого ти застерігав… Я полюбила…
— Вкотре? — усміхаючись, запитав Керк.
— Це серйозно, Джіммі.
— Дурниці! Завтра ми на цілий тиждень завалимось на Рів'єру, і там я дозволю тобі любити мене до самозабуття! — Він узяв її за підборіддя, заглянув в очі.
— Я не поїду з
