Амок - Янка Мавр

В цю мить Нонг почув ззаду тупіт копит, і за хвилину мимо промчав Като, верхи на коні. Нонг тільки зціпив зуби в безсилій люті…

Але ось попереду великий пагорок. Візок подорожніх поїхав поволі. Като опинився вже зовсім близько біля нього, але зупинився і став чекати, поки він від'їде далі.

Нонг зітхнув вільніше: значить, Като лише стежить за візком, а в такому разі Нонг встигне і пізніше наздогнати його.

Візок тимчасом переїхав пагорок і знову помчав швидше. За ним зник з очей і Като. Тоді Нонг зліз з воза, і, на диво дідові, знову кинувся бігти.

За пагорком починався перелісок, який поступово переходив у досить густий ліс. Бігти стало легше. З-за поворотів мелькав вершник, за ним часом показувався візок. Але Като весь час тримався на певній віддалі од нього.

Коли Нонг уже значно заглибився в ліс, він почув ззаду сильний тупіт копит. Озирнувся і з жахом побачив, що за ним їде чоловік двадцять жандармів. Але вони зовсім не поспішали; їхали, тихо, так що Нонг весь час був попереду.

Так подолали ще кілометрів п'ять. Раптом Нонг почув, що хтось їде назустріч. Ледве встиг він сховатися в кущах, як повз нього проїхав Като. Шпиг наблизився до жандармів і почав щось говорити їм. Ті зупинилися, злізли з коней і відвели їх далі в ліс. Зліз з коня і Като і залишив його там же.

Через хвилину жандарми зникли, все затихло, а назад уже пішов пішки лише Като.

Нонг зрозумів, у чому справа: Като повинен був спочатку вистежити, а потім уже покликати жандармів.

Нонг відчув себе спокійніше, навіть задоволено усміхнувся.

«В такому разі встигнемо», подумав він і пішов слідом за Като.

Через деякий час почулися голоси: близько було житло. Показалася галявинка, а на ній кілька хатинок. Біля однієї з них стояв візок подорожніх. Самих їх не було видно, а крутився там Като.

Згодом шпиг вирушив у ліс. За ним пішов і Нонг.

У гущавині було вже досить темно. Тріск і шурхіт попереду вказували Нонгу дорогу, якою йде Като. Як тигр, скрадався позаду Нонг, тримаючи в руці свій крис.

Іти довелося недовго. Ліс трохи порідшав, і серед зарослей показалися величезні руїни стародавнього будинку. Навколо було тихо й безлюдно: лише кілька темних постатей промайнуло біля стін.

Вийшовши на узлісся, Като зупинився. В цю мить за його спиною тріснула гілка. Він миттю вихопив револьвер, повернувся і побачив перед собою Нонга.

— Ти? — здивувався Като.

Така несподівана зустріч на мить приголомшила його. Це і використав Нонг. Він уже заздалегідь обміркував, що найголовнішою справою тепер буде не допустити пострілу, бо він може викликати сюди жандармів.

Не встиг Като опам'ятатись, як Нонг різонув його крисом по руці з револьвером. Револьвер впав.

— А! Ти ось як? — виснув Като і закрутився, наче вуж на вогні. Він вихопив лівою рукою криє, а правою, пораненою, намагався підняти револьвер. Тоді Нонгу вдалося ударити його ще і в ліве плече.

— Сюди! На допомогу! — закричав Като на все горло і кинувся тікати.

Нонг зрозумів, яку небезпеку може накликати цей крик, і кинувся на Като, як колись тигр на Нонга. Він думав не про те, щоб знову ударити Като крисом — не завжди цим одразу припиниш крик, — а щоб швидше заткнути йому горлянку. Миттю обоє вони покотилися по землі. Поранений Като довго опиратися не міг. Нонг дуже швидко стиснув йому горло, але раптом ззаду кілька рук вхопили за горло його самого і відтягли од Като.

«Спізнився!» з жалем подумав бідолаха, дивуючись, як це він не почув, що підоспіли жандарми. Оглянувся — і побачив не жандармів, а купку людей, серед яких були і ті, кого він шукав.

— Туан! — крикнув зраділий Нонг, забувши, що Гейс заборонив називати його так.

Але Гейс і Салул не чули його і не бачили. Вони обоє разом кинулись до шпига з криком:

— Гоно? В чому справа?..

Але зрадник нічого не міг відповісти. Сидячи на землі, він опустив голову і мовчав.

Тоді вони глянули на Нонга і так само здивувалися:

— Нонг?! Ти?!

— Рятуйтеся! — відказав Нонг. — Недалеко звідси стоїть у засаді загін жандармів, яких привів цей шпиг.

— Гадюка! Зрадник! — крикнув Салул і всадив свій крис між плечі Гоно.

Рибальський човен. — Риби в повітрі. — Втікачі. — Бій на морі. — Шквал. — Коли сонце засяяло знову… — А все ж таки поїхали! — Концерт риб. — Знову в біді. — Печера з музикою. — У пляшці. —А вода все прибуває…

Індійський океан іскрився під полуденним сонцем. То сліпив очі, відбиваючи вогняне проміння, то тішив погляд темною синявою. Південно-східний пасат дув якось нерівно, часом зовсім стихав.

Уздовж берега на захід плив рибальський човен під косим парусом. Вітер взагалі був попутний, але час від часу вщухав: тоді парус безпорадно гойдався і човен не рухався.

Це, очевидно, дуже нервувало двох рибалок, що сиділи в човні, бо вони поспішали і разом з тим пильно стежили за берегом. На бортах човна лежав підготовлений невід, але рибалки більше цікавились берегом, ніж своїм неводом.

— Не подобається мені це, — сказав один з них, придивляючись