Останній з могікан - Джеймс Фенімор Купер

Не виказуючи свого вагання, він увійшов до хатини й сів, так само поважний у рухах та вигляді, як і господарі. Швидкий допитливий погляд переконав його, що Анкес і досі стоїть на місці, а Девід ще не повернувся. Молодий могіканин, здавалося, був цілком вільний, коли не вважати на юнака-гурона, що не спускав з нього пильного ока, та ще озброєного вояка, що прихилився до одвірка при вузькому вході. Але в розмові Анкес не брав жодної участі й сам радше скидався на гарно вирізьблену статую, аніж на живу людину з плоті й крові.

Гейворд ще не забув, яка нещадна й блискавична кара в цього люду, щоб зайве наражатися на ризик. Через це він волів би сидіти мовчки й розважати, аніж вступати в розмову, коли випадково міг би викритись його обман. На жаль, індіяни, либонь, іншої були думки, бо недовго він і сидів — завбачливо обравши собі місце не на видноті, — як один з ватагів звернувся до нього по-французькому:

— Мій канадський батько не забуває дітей своїх. Дякую йому за це. Злий дух забрався в жінку мого молодого вояка. Чи не може мудрий прибулець його вигнати?

Гейворд трохи знався на чудних ритуалах, що до них удаються в таких випадках індіяни. До того ж він одразу збагнув, що цією обставиною можна скористатись і на власну руч. Кращого приводу годі й шукати було. Проте, знаючи, що йому слід заховувати гідність, як то личить його прибраному фахові, він стримав свої почуття і відказав з належною таємничістю:

— Духи бувають різні. Одні улягають силі мудрості, інші ж — за неї дужчі.

— Мій брат — великий лікар, — мовив хитрий індіянин. — Може, він спробує?

Гейворд притакнув на знак згоди. Гурон цим задовольнився і, чекаючи слушного моменту, щоб вийти, спокійно знов запалив люльку. Данкен же тим часом нетерпеливився, кленучи в душі цей індіянський звичай вдавати зовні незворушність, хоч мусив і собі теж його дотримувати. Хвилини збігали страх як повільно, здавалось, ціла година минула, поки гурон, урешті, відклав люльку й перекинув плаща через плече, немов збираючись рушати до житла хворої, власне, близької своєї родички. У цю мить на порозі хатини з'явилась постать якогось дужого вояка; мовчки пройшовши повз насторожених індіян, він сів на ту саму купу хмизу, з другого кінця якої сидів Данкен. Молодий офіцер нетерпляче глянув на свого сусіду і аж онімів з жаху: поруч нього був Магуа.

Несподіване повернення цього хитрого й страшного ватага затримало гурона, що був уже зібрався виходити. Кілька погаслих люльок запалено знову, а новоприбулець, діставши з-за пояса томагавка, натоптав тютюном ямку в його обусі й почав утягувати дим через порожнину в топорищі, і то так байдужно, наче це не він провів два втомних дні у ловах. Хвилин десять минуло — Данкенові вони вічністю видалися, — поки вояки отак сиділи, повиті білим димом, і ніхто не озивався.

— Вітаємо! — нарешті промовив один із них. — Чи знайшов мій брат лося?

— Молоді вояки вгинаються під його тягарем, — відказав Магуа. — Хай Хитка Тростина піде на стежку ловецьку й перестріне їх.

Глибока й страшна мовчанка запала, коли було згадано це заказане ім'я. Гурони водносталь поопускали люльки, наче всі в цю мить вдихнули щось нечисте. Дим звивався над ними в кільця і підіймався вгору, де виходив крізь отвір у даху, а повітря всередині почистішало й стало видно кожне темне обличчя. Більшість вояків утупилося долі, і лише кілька молодших та незначніших дико скосило очі в бік сивого індіянина, що сидів між двома найповажнішими ватагами племені. Ані виглядом, ані вбранням він не виправдував такої особливої до себе цікавості, — хіба, може, тим, що був незвично пригнічений, бо одіж мав таку, як повсякдень тубільці носять. Як і в інших довкола, погляд у нього був прикутий до землі. Добра хвилина збігла, аж поки він зважився підвести очі; помітивши, мін на нього звернено загальну увагу, він підвівся на рівні ноги й промовив серед мертвої тиші:

— Це брехня. В мене не було сина. Той, хто мав це ім'я, вже забутий. Кров його була и бліда, чужа гуронським жилам. Лихий чіпевей спокусив мою жінку. Великий Дух сказав, що рід Віс-ен-таша мусить урватись. Щасливий, хто знає, що недоля його роду помре разом:і ним. Я скінчив.

Промовець, батько того юнака-легкодуха, озирнувся, мовби шукаючи у слухачів схвалення своєї твердості. Але суворі звичаї його народу над силу були цій старій немічній людині. Вираз його очей суперечив барвистій і хвалькуватій мові, і кожен м'яз на обличчі здригався від муки. Цілу хвилину він так стояв, розкошуючи гірким своїм тріумфом, а тоді повернувся, немов чужі погляди завдали йому болю, закрив лице плащем і вийшов безшелесною індіанською ходою, аби в тиші власної хатини шукати співчуття у тієї, що, як і він, була стара, самотня й осиротіла.

Індіяни, що вірять у спадковість і добрих, i злих рис характеру, мовчки дали йому вийти. Потім один ватаг — з тактом, якого й у цивілізованішому суспільстві часом бракує, — одвернув увагу присутніх від прояву слабкості, що її свідками вони тільки-но були, задля чемності звертаючись до Магуа, як новоприбульця:

— Делавари никали круг мого селища, наче ведмеді коло вуликів. Але хто коли бачив, щоб гурон приспав свою пильність?

Небо не так темніє перед бурею, як спохмурнів Магуа, почувши ці слова.

— Делавари з-над озер? — вигукнув він. — Та ні. Ті, що побабіли, живучи на своїй річці. Один із них вибився аж сюди.

— А мої хлопці зняли з нього скальпа?

— Ноги в нього бистрі, хоч руки більше надаються до заступа, аніж до томагавка, — відказав гурон, показуючи на непорушну Анкесову постать.

Не виявляючи жіночої цікавості, без ніякої уваги до бранця з того ненависного йому народу, Магуа й далі попахкував люлькою, поринувши, мовляв, у задуму, як звичайно, коли не було наглої потреби на його хитрість чи красномовство. Потай душі здивований уже й тією новиною, що почув з уст бідолашного батька, він, однак, усякі розпитування відклав до слушнішої нагоди. Аж по довгім часі струсив він попіл з люльки, застромив томагавка на своє місце, підтягнув пояса й підвівся, лишень тепер глянувши в бік полоненця, що стояв трохи позад нього. Чуйний, хоч видимо й захоплений своїми думами, Анкес завважив цей рух і раптом обернувся до світла. Погляди їхні зіткнулися.