На Зеландію! - Максим Іванович Кідрук
Хоча насправді у книженції Сервантеса два головні герої. Перший – це сам Кіхот, хвацький чувак, який подорожує розореною і пригнобленою Іспанією кінця XVI століття і намагається всім допомогти. Просто так. По-лицарськи. Виключно через любов до людини. А другий – це життя, яке грубо трощить, панахає і ламає наївні ілюзії Дон Кіхота.
Дон Кіхот втілює ідею запеклого гуманіста, який впевнився в нездійсненності ідеалів справедливості і недосяжності гармонії у стосунках між людьми, але попри це намагається творити добро…
* * *
Ви знаєте мою пристрасть до щасливих закінчень, але в цій книзі хеппі-енду не буде. На жаль.
У лютому 2012 року, через десять місяців після мого повернення з Окленда, в українських ЗМІ з’явилась новина про те, що 27-річна українка Ірина із Запоріжжя їде в Нову Зеландію. Виходить там заміж. За Ґреґа, трясця його матері, Морґана…
Спочатку я не повірив. Думав: звичайні газетні байки. Проте скоро переконався, що це щира правда.
Що ж трапилося? Невже «The ROCK FM» перехитрило всіх? Ні. Радіо тут ні до чого. Отримавши ляпас від BSA, радіостанція порадила Ґреґу залягти на дно, трохи перечекати, а вже згодом спокійно везти «виграну» в конкурсі дівчину до Нової Зеландії.
Після прибуття українки на вражі землі Ґреґа та Ірину показали на новозеландському телеканалі «20/20»: зустріч в аеропорту (мордатий винороб у костюмі і метелику), поїздка на джипі вздовж сонячного узбережжя, романтичний підйом на фунікулері, спільні фотографії на фоні темно-синьої ганчірки з червоно-білими зірками. Ведучі без угаву торочили про те, скільки всього натерпілася ця парочка через вимушену розлуку. Шмарклі так і пирскали з телевізора.
Бридко…
І сумно…
Не хочу переповідати, що відчував, коли довідався про возз’єднання «переможця» і його призу. На той момент я вже нашкрябав половину цієї книжки і не знав, що далі робити. Галас у ЗМІ пригнічував. Я почав задумуватися над тим, щоб припинити роботу. Без історії про Нову Зеландію книга розпадалася. Дівчинка Ірина, яка аж пищала, опинившись у Новій Зеландії, виставила мене і Притулу наївними хлопаками, сучасними Дон Кіхотом і Санчо Пансою (не будемо уточняти, хто з нас Кіхот, а хто Панса).
Я не відкривав «Word» п’ять чи шість днів, але згодом таки повернувся до рукопису. Примусив себе повернутися. Думайте що хочете, проте я відчував, що повинен закінчити «На Зеландію!».
Річ у тім, що ми з Притулою не «воювали» проти Ґреґа. Так само ніхто не збирається виступати проти Ірини із Запоріжжя. Дівчина вирішила вийти заміж за іноземця і поїхати з України? Нехай. Це її право. Я можу не поважати людину, але повинен поважати її право вибору.
Насправді акція «На Зеландію!» була здійснена не для того, щоб напоумити жінок, які мріють звалити за кордон або ж настрахати імпотентів-іноземців, котрі не можуть підшукати собі пару в рідній країні. Певною мірою ми хотіли втерти носа «The ROCK FM», і це у нас вийшло. Та найголовніше – ми з Притулою прагнули привернути увагу молоді. Тих, хто закінчує школу чи вчиться зараз в університеті. Тих, хто народився в Україні і хоче свідомо провести в цій країні все своє життя.
Конкурс «Виграй дружину з України» можна було поховати ще на самому початку. Без зусиль Притули, Пошивайло, Кідрука чи «Фемен». Достатньо було однїєї-єдиної, твердої й ультимативної, заяви від МЗС. Але її не було. Саме тому я дописав цю книгу. Сподіваюсь, вона потрапить до рук молодого козака чи козачки, чия голова поки що забита нелегкими думами про контрольні, екзамени, колоквіуми та курсові, але який/яка вже зовсім скоро (за якихось двадцять років) очолить Міністерство закордонних справ. Я вірю, що ти, козаку чи козачко, вподобаєш мою історію і в майбутньому ніколи не допустиш паскудства, подібного до того, що організувало «The ROCK FM».
Ви можете сприймати цю книгу як сучасну версію історії про Дон Кіхота. Це, знову ж таки, ваше право. Я ж бачу її інакше, бачу її настановою для тих, хто не ковтатиме образ і в майбутньому даватиме в зуби будь-кому, хто тільки посміє зневажити чи зачепити Україну.
3 березня – 14 липня 2012
Київ
Ілюстрації
Звіт про успішне виконання операції на «Підйомі»
Селище Балат. Сахара
Біля оази Аль-Харґа. Сахара
Руїни Апамеї. Сирія
Храм Ваала в Пальмірі
Сирійська пустеля
Бедуїнський автомобіль. Оаза Дахла, Сахара
Будівля в Окленді. Нова Зеландія
Команда акушерів (на задньому плані – руїни ритуальних башт Пальміри)
Ґреґу!
Ми чекаємо!
Спробуй виграти дружину знову (англ.).
Початок Великого піщаного моря
Скай-Тауер. Окленд, Нова Зеландія
Постскриптум…
Дяка Лесі Москаленко, редактору журналу «MANDRY» (www.mandry.ua), та компанії «Pocketbook» (www.pocketbook.net, www.bookland.ua), українському виробнику електронних пристроїв для читання, за сприяння в організації подорожі до Близького Сходу.
Висловлюю подяку невгамовній мексиканській трійці – Армандо Пінеді, Алексу Пінеді та Лу Церрітос, із якими провів кілька чудових днів на межі 2010–2011 рр., а ще Наталі Пошивайло-Таулер, Миколі Кравченку, Євгену Ігнатовському (і співробітникам посольства України в Сирії), Мохсену з оази Дахла, ну і всім іншим, хто свідомо чи випадково доклав руку до створення пригод, що описані у цій книзі.
Спасибі батькам за терпіння.
Окрема подяка тернопільському «Сірому» – Сергію Притулі – за надану можливість долучитися до народження новітніх українських легенд. Довгих днів і приємних ночей тобі, друже!
* * *
Все добре повертається. Працюючи над книгою, я «згадав молодість» і повернувся до старого доброго heavy metal. «На Зеландію!» було написано під нові альбоми виконавців, чиї давнішні роботи я не слухав уже років з п’ять. Ось вони:
Iron Fire «Voyage Of The Damned» (2012);
Primal Fear «16.6 Before The Devil Knows You’re Dead» (2009);
Freedom Call «Land Of The Crimson Dawn» (2012);
Within Temptation «The Unforgiving» (2011);
Rage «21» (2012);
Axel Rudi Pell «Crest» (2010);
Gamma Ray «To The Metal!» (2010);
Helloween «7 Sinners» (2010);
Primal Fear «Unbreakable» (2012);
Iron Fire «Blade Of Triumph» (2007).
* * *
Контакти:
www.facebook.com/kidruk
www.vkontakte.ru/max_kidruk_writer
Примечания
1
Ріг кози Амалфеї (відомий також як ріг достатку) – у грецькій міфології:
